них участь, викликає інтерес до теоретичних знань, формує бажання пізнати суть спостережуваних фактів, явищ, що оточують їх у житті. Тому, готуючись до уроку, вчитель повинен визначити, що в новому нав-чальному матеріалі може бути відоме учням, на що мож-на буде спертися.
Методи стимулювання обов'язку і відповідальності в навчанні
Ці методи передбачають пояснення школярам суспіль-ної та особистої значущості учення; висування вимог, до-тримання яких означає виконання ними свого обов'язку; заохочення до сумлінного виконання обов'язків; оператив-ний контроль за виконанням вимог і в разі потреби — вказівки на недоліки, зауваження.
Почуття відповідальності виховують залученням слаб-ших учнів до повторного виконання зразків роботи (варі-антів) сильніших (наприклад, можна запропонувати учне-ві розв'язати виконану вже задачу раціональнішим спосо-бом або задачу, розв'язану сильним учнем, повторити ори-гінальне обґрунтування історичного явища та ін.); закріпленням усталених способів діяльності (постійним ускладненням їх); повторним залученням школярів до аналізу складних завдань; підтриманням емоційно-творчої атмосфери на уроці; вмінням учителя висувати вимоги і перевіряти їх виконання (повторно, в системі, засобами ба-гаторазових відповідей на одне й те саме запитання, коопе-руванням, порівнянням)1.
Методи контролю і самоконтролю у навчанні
Методи контролю — сукупність методів, які дають можливість пе-ревірити рівень засвоєння учнями знань, сформованою вмінь І навичок.
Існують такі методи контролю і самоконтролю: Метод усного контролю — найпоширеніший у шкіль-ній практиці. Під час його використання учні вчаться ло-гічно мислити, аргументувати, висловлювати свої думки грамотно, образно, емоційно, набувають досвіду обстоюва-ти свою точку зору. Усне опитування учнів здійснюється у певній послідовності: формулювання вчителем запитань (завдань) з урахуванням специфіки предмета і вимог про-грами; підготовка учнів до відповіді та викладу своїх знань; корекція і самоконтроль викладених знань у про-цесі відповіді; аналіз і оцінка відповіді. Для усної перевір-ки знань важливо визначити, які запитання чи завдання дати учневі. За рівнем пізнавальної активності вони є ре-продуктивними (передбачають відтворення вивченого); ре-конструктивними (застосування знань у дещо змінених ситуаціях); творчими (потребують застосування знань і вмінь у значно змінених (нестандартних) умовах, перене-сення засвоєних принципів доведення (способів дій) на розв'язання складніших мислительних завдань.
Запитання для усної перевірки поділяють на: основні, додаткові й допоміжні. Основне запитання формулюють таким чином, щоб учень.міг дати на нього самостійну роз-горнуту відповідь. Додаткові запитання ставлять для уточнення, як учень розуміє певне питання, формулюван-ня, формули та ін. Допоміжні запитання часто є навідни-ми, допомагають учневі виправити помилки, неточності. За формою викладу розрізняють запитання звичайні («Які умови є важливими для життя рослин?») і запитання у ви-гляді проблеми або задачі («Чи можливо, щоб функція бу-ла водночас і прямою, і непрямою?»). Запитання мають бути логічними, цілеспрямованими, чіткими, зрозумілими і по-сильними, а їх сукупність — послідовною і систематичною.
Запитання для перевірки і оцінки знань учнів форму-люють так, щоб вони не тільки передбачали відтворення вивченого, а й активізували мислення учнів. Це передусім запитання й завдання, що мають на меті:—
порівняння різних явищ і процесів («Яка відмін-ність між постійним і змінним струмом?», «Порівняйте державний лад Афін і Спарти»);—
встановлення взаємозв'язків між фактами, явища-ми, процесами, подіями («Яка існує залежність між на-пругою і силою електричного струму?», «Який спосте-рігається взаємозв'язок між кліматом, рослинністю і тва-ринним світом певного району?»);—
визначення характерних рис, ознак і особливостей предметів і явищ («Які особливості скелета птаха?»);—
встановлення доцільності дій, процесів, використан-ня предметів («Яке практичне застосування трансформа-тора електричного струму?»);—
класифікацію предметів або явищ за певними озна-ками («На які групи поділяють кислоти?», «За якими оз-наками рослини об'єднують у класи?»);—
підведення конкретного під загальне («Наведіть приклади, які ілюструють закон Ньютона»);—
перехід від загального до конкретного («Дайте ха-рактеристику фізичних і хімічних особливостей»);—
встановлення значення явища, події, процесу («Яку функцію виконують еритроцити крові?»);—
пояснення причин, доведення певних закономірно-стей явищ і процесів («Доведіть, що в трикутнику сума внутрішніх кутів дорівнює 180°», «Поясніть явище дифузії газів»);—
висновки та узагальнення («Який висновок можна зробити, аналізуючи повоєнну ситуацію в Європі?»).
Корисні також запитання на зразок: «Яка твоя думка про...?», «Що позитивного (негативного) в ...?» та ін..
У навчальному процесі практикують індивідуальне, фронтальне та ущільнене усне опитування. Індивідуальне опитування передбачає розгорнуту відповідь учня на оцін-ку. Він повинен не лише відтворити текст підручника чи розповідь учителя на попередньому уроці, а й самостійно пояснити матеріал, довести наукові положення, навести власні приклади. Проводячи індивідуальне опитування, вчитель має визначитися, кого викликати, скількох учнів опитати, скільки часу відвести на опитування, а також пе-редбачити, що в цей час робитимуть інші учні. Педагогіка не дає однозначних відповідей на ці запитання, проте дос-від переконує, що в кожному конкретному випадку вони вирішуються залежно від завдань, які ставить перед собою вчитель. Під час індивідуального опитування важливо ор-ганізувати роботу всіх учнів класу, їм можна запропонува-ти уважно слухати відповідь товариша, виправляти допу-щені ним помилки, доповнювати відповідь. За таку активну роботу може бути виставлена оцінка. Якщо біля дошки від-повідає слабший учень, учитель слухає його відповідь сам, а решта учнів виконує самостійне завдання.
Велике виховне значення має залучення учнів до оці-нювання знань однокласників через взаєморецензування відповідей. Досвідчені вчителі привчають їх уважно слу-хати відповіді товаришів, визначати правильність, точ-ність викладу фактичного матеріалу, досконалість мовного оформлення й доказовість прикладів.
Для цього організовують спеціальне тренування. На дошці записують основні запитання, за якими слід рецен-зувати:
1. Чи правильно й точно викладено теоретичний мате-ріал?
2. Чи все, що стосується питання, розповів учень?
3. Чи вдалі приклади навів?
4. Чи точно добирав слова і правильно будував речення?
5. Якої оцінки заслуговує така відповідь?
Прослухавши відповідь, учитель дає учням зразок усної рецензії на неї, пропонує висловлюватися від