Поняття про форми організації навчання

Ефективність засвоєння знань учнями залежить не ли-ше від методів і прийомів навчання, а й від форм органі-зації навчальної роботи.

Форма організації навчання — зовнішнє вираження узгодженої діяльності вчителя та учнів, що здійснюється у встановленому по-рядку І в певному режимі.

Головними особливостями організаційних форм нав-чання є: по-перше, певний зовнішній вияв функцій учи-теля й учнів відповідно до розпорядку (фронтальне прослуховування розповіді, пояснення, групове або індивідуальне виконання завдання вчителя та ін.); по-друге, діяльність учителя й учнів здійснюється в певних часових межах — урок може тривати 45 чи ЗО хв., бути спареним (для читан-ня лекції чи проведення екскурсії); по-третє, склад учнів може бути постійним (клас на уроці) або змінним (групо-ва робота за диференційованого навчання або при виконан-ні лабораторних робіт); по-четверте, в організаційній фор-мі навчання існує певний порядок спілкування вчителя з учнями (на уроці вчитель безпосередньо дає учням нав-чальну інформацію, під час екскурсії цю функцію може виконувати екскурсовод, проінструктований вчителем); по-п'яте, організаційна форма навчання безпосередньо не пов'язана з характеристикою процесу навчання, його основ-ними закономірностями. Вона впливає на конкретний про-цес навчання, зумовлюючи, наприклад, можливість вияву індивідуального темпу навчальної роботи, на загальний перебіг і результат навчального процесу та ін.1

До сучасної форми навчання людство прийшло не від-разу. Так, у школах давнього світу панувала система інди-відуального навчання — вчитель навчав кожного учня ок-ремо. У середньовічних школах домінувала індивідуально-групова система навчання: в одній групі збирали учнів з різним рівнем підготовки, заняття проводили без усталено-го розкладу, дітей приймали до школи впродовж року.

У XVI—XVII ст. у братських школах України й Біло-русі виникла нова форма організації навчальних занять, яка передбачала певні елементи класно-урочної системи навчання. Учитель працював фронтально з усім класом за певним розкладом. На заняттях використовувалися різні методи: пояснення, бесіда, самостійна робота, диспут, вза-ємне навчання. Учням давали домашнє завдання, вико-нання якого перевірялося під час занять, що мали назву «уроки».

Доцільність класно-урочної системи навчання та шля-хи її впровадження обґрунтував у XVII ст. Я.-А. Коменський. Ця система давала можливість учителеві водночас навчати багатьох учнів. Вона передбачала комплектуван-ня навчальних груп (класів) дітьми одного віку і з одна-ковою підготовкою та навчання їх за однією програмою, її ефективність була настільки очевидною, що незабаром урок став провідною організаційною формою навчання у школах багатьох країн світу.

У XVIII ст. у Західній Європі, Америці робилися спро-би відмовитися від класно-урочної системи, стала розви-ватися белл-ланкастерська система навчання, розробле-на англійськими педагогами А. Беллом та Дж. Ланкасте-ром. Суть її полягала у взаємному навчанні, коли стар-ші учні початкової школи й ті, що добре вчилися, були помічниками вчителя і під його керівництвом навчали решту учнів. Це давало змогу одному вчителеві організу-вати навчання кількох сотень учнів. Однак ця система не забезпечувала належної якості навчання, тому проіснува-ла недовго.

На початку XX ст. знову були спроби відмовитися від класно-урочної системи навчання. У США, Англії, дея-ких інших країнах Заходу стали впроваджувати системи індивідуалізованого навчання, покликані готувати актив-них, ініціативних, енергійних функціонерів держави, найпоширенішою з яких був дальтон-план (від м. Даль-тон у США). Згідно з нею скасовувалися уроки; навчальні класи ставали предметними «лабораторіями», кожен учень працював самостійно, виконував тижневі чи місяч-ні завдання («підряди») відповідно до своїх індивідуаль-них можливостей, а вчителі були консультантами й кон-тролерами.

У другій половині 20-х років у дещо зміненому вигляді дальтон-план намагалися перенести до радянської школи. Основні його ідеї було втілено в лабораторно-бригадній організації навчання, за якої замість класів створювали «лабораторії», учнів поділяли на невеликі групи-бригади (по 5—7 осіб), вчилися у цих групах за спеціальними під-ручниками («робочими книгами»), виконували складені вчителем денні, тижневі, місячні «робочі завдання» з кож-ного навчального предмета. Ця система не виправдала себе через те, що знижувала керівну роль учителя, не забезпе-чувала опанування систематичними й міцними знаннями, породжувала безвідповідальне ставлення до навчання. Проте окремі її елементи заслуговують на увагу й сьогодні: самостійна робота з підручником, опрацювання довідкової та допоміжної літератури, виконання групових завдань на лабораторних і практичних заняттях тощо.

У сучасній вітчизняній школі використовують класно-урочну систему навчання. Суть її полягає в тому, що нав-чальна робота проводиться з групою учнів постійного скла-ду, однакового віку й рівня підготовки у формі уроку.

Відповідно до Закону України «Про загальну середню освіту» наповнюваність класів загальноосвітніх навчаль-них закладів не повинна перевищувати 30 учнів. У селищ-них, сільських загальноосвітніх навчальних закладах кількість учнів у класах визначається демографічною си-туацією, але повинна становити не менше 5 осіб. За мен-шої кількості учнів у класі навчання здійснюють за інди-відуальною формою.

Тривалість уроків у загальноосвітніх навчальних закла-дах становить: у перших класах — 35 хв., у других—чет-вертих класах — 40 хв., у п'ятих—дванадцятих класах — 45 хв. Зміна тривалості уроків допускається за погоджен-ням з відповідними органами управління освітою та орга-нами державної санітарно-епідеміологічної служби.

До організаційних форм навчання, що використовують-ся в середній школі будь-якого типу, належать: урок, ек-скурсія, семінар, факультатив, предметний гурток, кон-сультація, домашня навчальна робота, практикум тощо. За будь-якої форми навчання виявляються його головні зако-номірності: залежність результатів навчання від урахування вчителем потреб учнів, рівня їхньої підготовки, значущо-сті навчального матеріалу; залежність характеру активно-сті учнів від виду діяльності, яку організовує вчитель від-повідно до змісту навчального матеріалу й методики його засвоєння та ін. Але організаційні форми помітно вплива-ють на всі сторони навчального процесу. Так, під час колек-тивної роботи учні вчаться слухати,