Суть і основні види контролю успішності учнів

Процес навчання в школі спрямований на вирішення навчально-виховних завдань, кожне з яких характеризу-ється дидактичною завершеністю. Обов'язковим компо-нентом цього процесу є контроль знань, умінь та навичок, тобто перевірка його результативності.

Головна мета контролю як дидактичного засобу управ-ління навчанням — забезпечення його ефективності при-веденням до системи знань, умінь, навичок учнів, само-стійного застосування здобутих знань на практиці, стиму-лювання навчальної діяльності учнів, формування у них прагнення до самоосвіти.

Контроль знань учнів складається з: перевірки — вияв-лення рівня знань, умінь та навичок; оцінки — вимірюван-ня рівня знань, умінь і навичок; обліку — фіксування ре-зультатів у вигляді оцінок у класному журналі, щоденни-ку учня, відомостях. За допомогою контролю в процесі нав-чання розв'язують низку завдань: виявлення готовності учнів до сприйняття, усвідомлення і засвоєння нових знань; отримання Інформації про характер самостійної роботи у процесі навчання; визначення ефективності організаційних форм, методів і засобів навчання; виявлення ступеня пра-вильності, обсягу і глибини засвоєних учнями знань, умінь та навичок. Ці та інші завдання визначають зміст контро-лю, який змінюється із зміною дидактичних завдань.

Контроль виконує такі функції: а) освітню (навчаль-ну), суть якої в тому, що вона є корисною для всього кла-су. Слухаючи змістовну відповідь товариша, учні звіряють з нею свої знання, ставлять запитання, доповнюють її, що сприяє повторенню та систематизації знань усіх учнів. Ос-вітнє значення для учнів має й те, що вони слухають до-повнення вчителем неповних відповідей учнів. Освітня функція чітко виявляється також у тому, що учень, який відповідає перед класом, повторює вивчений матеріал, ви-конує практичні завдання, закріплюючи знання, вміння і навички, краще усвідомлює навчальний матеріал; б) ви-ховну, яка виходить з того, що очікування перевірки спо-нукає учня регулярно готувати уроки. Крім того, перевір-ка і оцінювання знань допомагають учневі самому оціни-ти свої знання і здібності: одні позбуваються зайвої само-впевненості та самозаспокоєння, другі починають усвідомлювати свої труднощі, треті починають відчувати впевненість у власних силах. Все це сприяє формуванню позитивного ставлення учнів до навчання; в) розвиваю-чу — в процесі навчання в учнів розвивається логічне мис-лення, зокрема вміння аналізу і синтезу, порівняння І уза-гальнення, абстрагування і конкретизації, класифікації та систематизації, мислительна діяльність, мовлення, па-м'ять, уява, увага; г) діагностичну — у процесі контролю виявляють успіхи та недоліки в знаннях, уміннях і навич-ках учнів, встановлюють причини і шляхи їх усунення, визначають заходи, спрямовані на поліпшення успішності; ґ) стимулюючу — схвалення успіхів учня сприяє розвит-ку в нього спонукальних мотивів до навчання; д) оціню-вальну — об'єктивна оцінка знань, умінь і навичок учнів сприяє кращому навчанню; е) управлінську — на основі контролю визначається стан успішності учнів, що дає змогу запобігти неуспішності або подолати її. В цьому разі вчи-тель коригує і свою власну діяльність — змінює методику викладання, вдосконалює навчальну діяльність учнів.

За місцем у навчальному процесі розрізняють поперед-ній, поточний, періодичний, підсумковий види контролю.

Попередній контроль здійснюють переважно з діагно-стичною метою перед вивченням нової теми або на початку уроку, семестру для з'ясування загального рівня підготов-ки учнів з предмета, щоб намітити організацію їх навчаль-но-пізнавальної діяльності.

Поточний контроль використовують у повсякденній навчальній роботі. Він полягає в систематичному спостере-женні вчителя за навчальною діяльністю учнів на уроці.

Мета такого контролю — отримання оперативних даних про рівень знань учнів і якість навчальної роботи на уроці та вирішення завдань управління навчальним процесом.

Періодичний (тематичний) контроль передбачає вияв-лення й оцінку знань та умінь учнів, засвоєних на кількох попередніх уроках, з метою визначення, наскільки успіш-но вони володіють системою знань, чи відповідають ці знання програмі. Різновидом періодичного є тематичний контроль, що полягає у перевірці та оцінюванні знань уч-нів з кожної теми і спрямований на те, щоб кожен учень належно засвоїв кожну тему. Така система дає змогу усу-нути елементи випадковості при виведенні підсумкових оцінок, що трапляється, коли вчитель орієнтується лише на поточний контроль.

При тематичному опитуванні перед початком вивчення чергової теми усі учні мають бути ознайомлені з трива-лістю вивчення теми (кількість занять); кількістю і тема-тикою обов'язкових робіт і термінами їх проведення; питаннями, що виносяться на атестацію, якщо атестація проводиться в усно-письмовій формі, або орієнтованим завданням (задачами) тощо; терміном і формою проведен-ня тематичної атестації; умовами оцінювання. Якщо те-мою передбачено виконання учнями практичних, лабора-торних робіт та інших обов'язкових практичних завдань, то їхнє виконання є обов'язковою умовою допуску учнів до тематичної атестації.

Перед учнями, які не засвоїли матеріалу теми чи отри-мали бали на початковому рівні, ставиться вимога обов'яз-кового його доопрацювання; їм надається для цього необ-хідна допомога, визначається термін повторної атестації. Учень має право на переатестацію також для підвищення атестаційного балу.

Підсумкове оцінювання здійснюється наприкінці се-местру або навчального року. Підсумкова оцінка за се-местр виставляється за результатами тематичного оці-нювання, а за рік — на основі семестрових оцінок.

Змістом перевірки рівня навчальних досягнень учня має бути не тільки виявлення суми засвоєних знань, умінь та навичок, а й сформованості й компетенції, тобто загаль-ної здатності, що базується на знаннях, досвіді, цінностях, здібностях, набутих завдяки навчанню.

Основними групами компетенцій, яких потребує сучас-не життя, є:—

соціальні, пов'язані з готовністю брати на себе від-повідальність, бути активним у прийнятті рішень, у суспільному житті, у врегулюванні конфліктів ненасильниць-ким шляхом, у функціонуванні і розвитку демократичних інститутів суспільства;—

полікультурні — стосуються розуміння несхожості людей, взаємоповаги до їхньої мови, релігії, культури тощо;—

комунікативні — передбачають опанування важли-вими у роботі і суспільному