об'єктивності результатів своїх досліджень. Однак аналіз праць деяких західних педагогів переконує, що за складним математичним апаратом дослідження педагогіч-них проблем приховується бідність педагогічного змісту. Абсолютизація кількісних показників призводить до по-милкових теоретичних висновків.
Педагоги-неопозитивісти піддають сумніву наявність у процесах навчання і виховання об'єктивних закономірно-стей, збіднюючи таким чином теорію педагогіки, а спро-би дослідження фундаментальних теоретичних проблем вважають «безплідними інтелектуальними спекуляціями» кабінетних теоретиків.
Важливим принципом побудови педагогіки на засадах неопозитивізму є її деідеологізація, звільнення від зв'язків із загальнофілософськими методологічними основами. Представники цієї течії роблять спроби підготувати нав-чальні програми в дусі загальнолюдських цінностей, віль-них від будь-яких політичних оцінок та ідеологічних установок.
Представники напряму педагогіки, що ґрунтується на філософії екзистенціалізму, виходять з того, що жодних загальнолюдських якостей, жодної «людської природи» не існує, кожен індивід — унікальний, неповторний. Тому ін-терес дослідника має концентруватися на окремій особи-стості, на царині її індивідуального буття й свідомості.
На думку екзистенціалістів, індивідуальна «внутріш-ня сутність» дитини («екзистенція») майже не доступна для педагогічних впливів, а тому ефективним у формуван-ні її особистості є лише самовиховання. Виходячи з поло-ження, що навчання — це актуалізація прихованих здіб-ностей дитини, педагоги-екзистенціалісти заперечують не-обхідність оволодіння учнями системою загальнолюдських знань, передбачених навчальними програмами і підручни-ками. Вони вважають, що дитина має право на свободу вибору знань. Тому цикл предметів, які підлягають вив-ченню, повинен бути не обов'язковим, а вибірковим. Зав-дання вчителя — не озброєння учнів системою знань, а створення сприятливих умов для саморозкриття кожної особистості: він пропонує учням різноманітні навчально-виховні ситуації, а вони вибирають ті, що найбільше їм ім-понують, завдяки яким зможуть найкраще розвинути свої потенційні можливості. Для цього в класі має панувати невимушена атмосфера, яка сприяє вибору теми заняття, вільному пошуку способів її реалізації, експериментуван-ню. Найважливішим є не рівень освіченості, не рівень знань, якими озброїла учня школа, а вміння «слухати свої внутрішні імпульси», «пізнати самого себе».
