Процес розвитку і формування особистості

Людина народжується як індивід, як суб'єкт суспіль-ства, з притаманними їй природними задатками, форму-ється як особистість у системі суспільних відносин завдя-ки цілеспрямованому вихованню.

Особистість — людина, соціальний індивід, що поєднує в собі ри-си загальнолюдського, суспільне значущого та Індивідуально непо-вторного.

Індивідуальність — це цілісна характеристика окремої людини, її оригінальність, самобутність її психічного скла-ду. Не кожен індивід є індивідуальністю. Для цього тре-ба стати особистістю.

Розвиток людини — процес становлення та формування п особи-стості під впливом зовнішніх і внутрішнє, керованих і некерованих чинників, серед яких провідну роль відіграють цілеспрямова-не виховання та навчання.

Розвиток людини не можна зводити до засвоєння, про-стого накопичення нею знань, умінь та навичок з різних галузей науки і практичної діяльності. Його не слід роз-глядати лише з кількісного боку. Розвиток полягає пере-дусім в якісних змінах психічної діяльності, в переходах від її нижчих щаблів до вищих, у виникненні нових рис пам'яті, сприймання, уявлення, мислення, волі, характеру тощо, у формуванні нових якостей особистості.

Формування особистості — становлення людини як соціальної іс-тоти внаслідок впливу середовища і виховання на внутрішні сили розвитку.

Поняття «розвиток особистості» та «формування особи-стості» дуже близькі, їх нерідко вживають як синоніми. Ви-діляють три види розвитку і формування особистості: сти-хійне, цілеспрямоване, саморозвиток і самоформування.

Людська особистість розвивається в анатомо-фізіологічному, психічному, соціальному напрямах. Анатомо-фізіологічні зміни — збільшення і розвиток кісткової та м'язової систем, внутрішніх органів, нервової системи. Психічні зміни — передусім розумовий розвиток, форму-вання психічних рис особистості. Набуття соціальних яко-стей, необхідних для життя в суспільстві — соціальний розвиток особистості.

Розвиток особистості залежить від спадковості, середо-вища та виховання. Його джерелом і внутрішнім змістом є такі внутрішні і зовнішні суперечності: процеси збу-дження і гальмування; в емоційній сфері — задоволення і незадоволення, радість і горе; між спадковими даними і потребами виховання (дитина-інвалід завдяки вихованню досягає певного рівня розвитку); між рівнем розвитку осо-бистості й ідеалом: оскільки ідеал завжди досконаліший за конкретного вихованця, він спонукає до самовдоскона-лення особистості; між потребами особистості та мораль-ним обов'язком: щоб потреба не вийшла за межі суспіль-них норм, вона «стримується» моральним обов'язком лю-дини, сприяючи формуванню здорових матеріальних і ду-ховних потреб особистості; між прагненням особистості та п можливостями: коли особистість прагне досягти певних результатів у навчанні, а рівень її пізнавальних можливо-стей ще не достатній, для вирішення суперечності їй по-трібно посилено працювати над собою.

У навчально-виховній діяльності педагогам слід врахо-вувати, що розвиток особистості школяра має наслідуваль-ний характер (на основі цієї закономірності розробляються теоретичні засади використання методу прикладу у вихо-ванні), а людська особистість розвивається в діяльності (природні задатки людини реалізуються тільки в процесі її життєдіяльності, всебічному її розвитку сприяє залучен-ня до різних видів діяльності), під впливом середовища (умови життя, насамперед близьке оточення, засоби ма-сової Інформації, вулиця, шкільний колектив справляють відчутний вплив на розвиток особистості школяра). Цей розвиток відбувається як результат впливу на всі сторони людської психіки (на уроці, на виховному занятті повин-ні бути задіяні й мислення, і увага, і пам'ять, і уява, й емоційно-почуттєва сфера). Нові риси особистості потребу-ють нового ставлення до неї (врахування у вихованні не тільки вікових особливостей учнів, а й того, що дитина щодня збагачується знаннями, життєвим досвідом, сьогод-ні є іншою, ніж була вчора).

Особливості фізіологічного та психічного розвитку пов'язані з анатомо-фізіологічним дозріванням організму (його органів, центральної нервової системи, залоз вну-трішньої секреції). Увесь процес розвитку людини поділя-ють на певні вікові періоди.

Вікова періодизація (класифікація) – поділ цілісного життєвого циклу людини на вікові відрізни (періоди), що вимірюються роками.

Уперше своєрідну вікову періодизацію особистості за-пропонував Платон (охоплює життєвий цикл розвитку лю-дини від народження до смерті). У ній розкривається зміст виховання та діяльності особистості на кожному з вікових періодів.

Видатний чеський педагог Я.-А. Коменський розробив чітку для свого часу вікову періодизацію і систему шкіл. Він намітив чотири ступені в системі народної освіти (ди-тинство, отроцтво, юність, змужнілість), кожний з яких був розрахований на шість років.

Нині у шкільній практиці утвердилася емпірична кла-сифікація, пов'язана з розвитком школи і дошкільних за-кладів.

У педагогіці шкільний вік поділяють на: молодший (6—7 — 11—12 років); середній, або підлітковий (12—15 років); старший, або юнацький (15—18 років). Межі віко-вих періодів відносно рухомі, тому що природний потен-ціал дітей і виховний вплив на них різні. Кожній віковій групі властиві певні анатомо-фізіологічні, психічні та со-ціальні ознаки, які називають віковими особливостями.

Молодший шкільний вік. Важливими показниками го-товності дитини до навчання є навички до розумових зу-силь, зосередженість у роботі, вміння слухати вчителя і виконувати його завдання. Пізнавальна діяльність відбу-вається переважно в процесі навчання, пам'ять наочно-об-разна, мислення розвивається від емоційно-образного до образно-логічного.

Підлітковий вік. Позначений бурхливим ростом і роз-витком організму. Нові переживання вносить у життя під-літка статеве дозрівання, хоча воно й не є визначальним. Сприймання перебуває у стадії становлення, тому якість його різна. Поліпшується продуктивність пам'яті. Для підлітка характерна розпорошеність інтересів. Значну роль у його житті відіграють різні форми спілкування, по-силюється прагнення дружити. Підлітковий період потре-бує певної диференціації в організації життя хлопців і дів-чат. Наприкінці цього періоду перед учнями реально по-стає завдання вибору професії.

Юнацький вік. Це період формування світогляду, са-мосвідомості, характеру і життєвого самовизначення, яко-му сприяє пізнавальна діяльність. Пам'ять старшокласни-ка стає зрілішою. Мислення здатне абстрагувати і узагаль-нювати навчальний матеріал. Мовлення збагачується нау-ковими термінами, увиразнюється і конкретизується. Вперше старшокласники переживають почуття кохання. В них формуються стійкі професійні