Всередині кожної вікової групи існують значні відмін-ності, що залежать від природних задатків, умов життя і виховання дитини, їх називають індивідуальними особли-востями (темперамент, характер, здібності та ін.).

Темперамент — індивідуально-типологічна характеристика люди-ни, яка виявляється в силі, напруженості, швидкості та зрівнова-женості перебігу ) і психічних процесів.

Темперамент залежить від світогляду, характеру, осві-ти, виховання і позначається на всіх сторонах психічного життя й діяльності людини. Він зумовлений типом нервової системи. Сучасна психологія виділяє такі типи темперамен-ту: 1) сильний, врівноважений, рухливий — сангвінік;

2) сильний, врівноважений, інертний — флегматик;

3) сильний, неврівроважений — холерик; 4) слабкий, галь-мівний — меланхолік. Від урахування цих типологічних властивостей нервової системи школярів у навчальновиховному процесі залежать наслідки навчання і виховання.

Характер — комплекс сталих психічних властивостей людини, що виявляються в її поведінці та діяльності, у ставленні до суспільст-ва, до праці, колективу, до самої себе.

Як і світогляд, характер є стрижнем особистості, ви-значає її індивідуальність.

Здібності — психічні властивості індивіда, що є передумовою ус-пішного виконання певних видів діяльності.

До загальних здібностей, які виявляються в усіх видах людської діяльності, відносять загальні розумові здібності, пам'ять, увагу та ін. Спеціальні здібності відповідають вужчому колу вимог конкретної діяльності (музичний слух — для музиканта, творча уява — для конструктора та ін.). Для формування здібностей школярів потрібні від-повідні умови.

Формування особистості відбувається також у процесі розвитку її інтересів, потреб.

Інтерес — спрямованість людини на певний об'єкт чи певну діяль-ність, зумовлена позитивним, зацікавленим ставленням до чогось, когось.

Потреба — необхідність у чомусь.

Схильність — стійка орієнтованість людини на щось, бажання ви-конувати певну працю.

Нехтування індивідуальними особливостями призво-дить до того, що нерідко навіть здібні учні втрачають ін-терес до навчання, праці й потрапляють до категорії так званих важких дітей. Належним чином поставлене вихо-вання передбачає знання кожного учня, тому що без ура-хування індивідуальності школярів неможливе успішне навчання і виховання.

Я.-А. Коменський поділяв дітей відповідно до їх здіб-ностей і характеру на шість груп. Перша — діти з гострим розумом, допитливі й піддатливі. Вони найбільш схильні до наукових занять, і потрібний лише педагогічний підхід, щоб вони не надто поспішали й не переобтяжували себе за-няттями. Друга — діти з гострим розумом, але повільні, хоча й слухняні. Вони потребують «пришпорений». Тре-тя — діти з гострим розумом, допитливі, але «дикі» й уперті. У школі їх не люблять і часто вважають безнадій-ними, проте з них нерідко виростають відомі люди. До та-ких дітей потрібний умілий підхід, інакше багато природ-них талантів загине з вини вихователів. Четверта — ді-ти слухняні та допитливі, але повільні й мляві, їх треба підбадьорювати, щоб вони не занепадали духом, ставитися до них доброзичливо і терпляче, не слід висувати надто су-ворих вимог. Хоч вони й пізніше досягнуть мети, зате будуть міцнішими, як буває з пізніми плодами. і якщо во-ни вже щось засвоїли, то не так легко забувають. П'ята — діти тупі, байдужі та мляві. Потребують особли-вого підходу, що ґрунтується на розважливості й терпін-ні. Шоста — діти тупі із зіпсованою і злостивою вдачею. Переважно це безнадійні учні.

На думку Я.-А. Коменського, суть проблеми зводить-ся до такого вислову Плутарха: «Якими діти народжують-ся, це ні від кого не залежить, але щоб вони завдяки пра-вильному вихованню стали хорошими — це в наших си-лах».

Урахування індивідуальних особливостей учнів у нав-чанні та вихованні — це не пристосування мети і змісту навчання і виховання до окремого учня, а пристосування прийомів, методів і форм педагогічного впливу до індиві-дуальних особливостей з метою забезпечення запрограмо-ваного рівня розвитку особистості. Індивідуальний підхід створює найсприятливіші можливості для розвитку пізна-вальних сил, активності, схильностей і обдарувань кожно-го учня. Такого підходу потребують насамперед важкі ви-хованці, малоздібні школярі, а також діти з чітко вираже-ною затримкою розвитку2.

Розглядаючи питання розвитку і виховання особисто-сті, не можна обійти проблему акселерації.

Акселерація (лат асceleratio — прискорення) — прискорений Ін-дивідуальний розвиток, за якого середньофізичні та психофізіоло-гічні константи дитини або підлітка випереджають оптимальні.

Музичні здібності геніального австрійського компози-тора В.-А. Моцарта стали виявлятися в три роки, в чоти-ри він добре грав на клавесині, в п'ять — сам писав музи-ку, у вісім — створив першу сонату і симфонію, в одинад-цять — оперу. У шість років юний маестро здобув світо-ву славу, а в 14 — був обраний членом Філармонічної академії в Болоньї. За фізичними показниками сучасні ді-ти вже на першому році життя переважають своїх одно-літків минулого століття на 5 см і 1—2 кг; підлітки — на 15—20 см і 9—10 кг, дорослі — на 8—10 см; статеве доз-рівання завершується на 2—3 роки раніше. Якщо на по-чатку XX ст. люди росли до 22—25 років, то наприкінці — до 18—19 (чоловіки) й до 16—17 (жінки).

Коменский Я. А. Великая дидактика. Избр. пед. соч. — М., 1982. — Т. 1. — С. 309—311. 2 Див.: Подласьш И.П. Педагогика. — М., 1999. — С. 123.

Існують різні теорії виникнення явища акселерації.

Геліогенна теорія: вплив сонячного випромінювання на дітей, які останнім часом стали більше перебувати на сонці, завдяки чому стимулюється їхній розвиток. Проте явище акселерації спостерігається і в північних районах, хоча там діти перебувають на сонці значно менше часу.

Теорія гетерозії: стрімкі соціальні зміни, що спричи-няють руйнування соціальних, релігійних, національних і кастових кордонів, зумовлюють укладання міжнаціо-нальних шлюбів і як наслідок — акселерацію.

Теорія урбанізації: розвиток міст і переселення до них сільського населення прискорюють статевий розвиток,