З розвитком продуктивних сил виникає нова організація родового суспільства — патріархат. Суспільство переходить від мотижного до плужного землеробства, від розведення домашніх тварин — до скотарства, а відтак — і до нового поділу праці між статями. Керівну роль у суспільстві виконує чоловік, а жінка веде домашнє господарство. Виникає моногамія, а з нею — велика патріархальна сім'я, здійснюється перехід до патріархального поселення. У такій сім'ї жінка й діти підкорялися главі сім'ї, що не могло не позначитися на їх вихованні.

Виховання підростаючого покоління родова община доручала найдосвідченішим, спеціально призначеним людям, воно почало виокремлюватися як особлива форма суспільної діяльності. Розширюється і поглиблюється його зміст і програми випробувань. З'являються перші в історії людства організаційні форми виховання: дитячі ігри, традиції, звичаї, ритуали, обряди, за допомогою яких дітям прищеплювалися певні правила і норми поведінки. Важливу роль відігравала й усна творчість (народні перекази, легенди, міфи, пісні, прислів'я, загадки, казки тощо), а також встановлені заборони — табу. Усі ці форми і засоби виховання були органічною частиною життя первісного суспільства, а діти виховувалися, беручи безпосередню участь у цьому житті.

У період розвинутого патріархату виникає так зване вузликове, або предметне, письмо — об'єднання різних знаків, за допомогою яких передавалися найважливіші життєво необхідні знання та навички. З розпадом первісного ладу з'являється первісна форма письмового повідомлення чи запису — піктографія, або малюнкове чи образне письмо. Воно складалося з окремих малюнків чи зв'язної композиції, що реалістично або умовно відображали предмети, події. Ці зображення наносили на кору бересту, шкіру, кістки.

Для періоду розпаду первісного ладу (7—6 тисяч років тому) характерним е виникнення сусідських общин, становлення моногамної сім'ї, станове і майнове розшарування суспільства. Ці зміни в суспільному розвитку позначилися й на вихованні. Передусім зростає роль сімейного виховання. У сім'ї діти навчалися праці, засвоювали норми і правила поведінки, релігійних обрядів. Поява станів (вожді, жерці, старійшини) трансформувала загальну мету виховання в окремі цілі для кожного стану. Ідеал вождя орієнтував виховання на підготовку до війни і керівництва общиною. Ідеал жерця передбачав розвиток інтелекту й підготовку до відправляння релігійних обрядів і ритуалів. Основою ідеалу общинників була підготовка до праці. Спостерігається прагнення панівних груп населення відокремити розумове виховання від фізичної праці. Вони зосередили у своїх руках зачатки знань (піктографічне письмо, обмір полів, передбачення повені, орієнтування за зірками, прийоми лікування), огорнувши їх таємничістю, містикою. Будинки молоді поступово перетворилися на спеціальні заклади для дітей знаті, яким передавали ці знання. Дітей, що навчалися в цих закладах, звільняли від фізичної праці. Такі зародки розумового виховання поступово перетворювалися на монополію панівного класу.

У цей період співіснують елементи суспільного і сімейно-станового виховання, яке залишилося під контролем общини. Водночас воно втрачає природовідповідний і ненасильницький характер, посилюються тенденції авторитаризму у вихованні та застосуванні покарань як методу виховного впливу. Це було зумовлено тим, що станове виховання перестає відповідати безпосереднім потребам життя дитини, виникає розрив між її безпосередньою життєдіяльністю і підготовкою до дорослого життя, між цілями вихователя і цілями вихованця. Усе це спричиняло опір вихованця спрямованим на нього виховним впливам. Такий опір долався суворими покараннями (в тому числі й фізичними) або залякуванням дітей.

Зростання обсягу людських знань і необхідність передання їх підростаючому поколінню зумовило виокремлення процесу виховання, що здійснювався в безпосередній трудовій діяльності, у спеціально організований процес розумового виховання та навчання. А це, у свою чергу, потребувало спеціально підготовлених людей, для яких виховання стає сферою професійної діяльності.

Таким чином, за первіснообщинного ладу виховання як суспільне явище пройшло шлях від стихійного й обмеженого за своїм змістом І методикою до спеціально організованих форм інтелектуальної підготовки підростаючого покоління. Його зміст і методика поглиблювалися і розширювалися в наступних суспільно-економічних формаціях.