«Головна справа виховання якраз у тому й полягає, — вважав відомий психолог С. Рубінштейн, — щоб тисяча-ми ниток зв'язати людину з життям — так, щоб з усіх бо-ків перед нею поставали завдання, для неї значущі, для неї привабливі, які вона вважає своїми, до вирішення яких вона залучається. Це важливо тому, що головне дже-рело всіх моральних негараздів, усіх відхилень у поведін-ці — це та душевна порожнеча, яка утворюється в людей, коли вони стають байдужими до життя, що їх оточує, від-ходять убік, відчувають себе в ньому сторонніми спостері-гачами, готовими на все махнути рукою, — тоді все їм стає ні до чого».

Рубінштейн Сергій Леонідович (1889—1960) — видатний росій-ський психолог і філософ. Основні праці присвячено проблемам психології, дослідженням пам'яті, сприймання, мовлення, мислен-ня. Головна праця «Основи загальної психологи».

У середовищі людина соціалізується. Соціалізація — процес двобічний: з одного боку, індивід засвоює соціаль-ний досвід, цінності, норми, установки, властиві суспіль-ству й соціальним групам, до яких він належить, а з ін-шого — активно залучається до системи соціальних зв'яз-ків і набуває соціального досвіду. Мета соціалізації — до-помогти вихованцеві вижити в суспільному потоці криз і революцій: екологічній, енергетичній, інформаційній, комп'ютерній тощо, оволодіти досвідом старших, зрозумі-ти своє покликання, самостійно знайти шляхи найефек-тивнішого самовизначення в суспільстві. При цьому лю-дина прагне до самопізнання, самоосмислення, самовдос-коналення2.

Соціалізація залежить від багатьох чинників, які мож-на звести до трьох груп: 1) макрочинники (суспільство, держава, планета, світ і космос); 2) мезочинники (етно-культурні умови і тип поселення, в яких живе і розвива-ється людина); 3) мікрочинники (сім'я, дитячий садок, школа, позашкільні виховні установи, релігійні органі-зації, товариства однолітків, засоби масової комунікації та інші інститути виховання). Вони різною мірою безпосеред-ньо впливають на кожну конкретну людину, динамічно змінюються в умовах науково-технічної революції самі, змінюється і їх питома вага в соціалізації підростаючих поколінь.

Цілком очевидна сила виховного впливу домашнього середовища, а також оточення дитини поза школою (вплив двору, вулиці). Особливим є вплив сусідів на вихо-вання дітей у родині, адже від них найшвидше можна от-римати і допомогу, і розумну пораду («Хороший сусід — найближча родина»). Підтримуючи добрі стосунки з сусі-дами, батьки вводять дітей у громадське життя, навчають їх жити з людьми і для людей, любити свою націю та по-важати інші народи.

Родинна педагогіка вчить батьків не тільки того, як використовувати сусідські стосунки у вихованні дітей, а й як учити їх будувати розумні взаємини з однолітками у дворі. Адже тут дитина шліфує свій характер, позбуваєть-ся недоліків. Цього вона не досягла б, перебуваючи тіль-ки в оточенні дорослих. Щоправда, на вулиці збираються не лише ідеальні діти. Тому «у цій справі треба виявляти обережність, але й не бути боягузом. У запалі веселих ди-тячих ігор і забав, що гартують тіло, відточують розум і радують душу, навряд чи так легко дитина може зіпсува-тися.

Спеціальної виховної роботи щодо їх профілактики по-требують такі патологічні явища суспільного життя, як пияцтво, наркоманія, паління, хабарництво, злодійство, рекет, проституція. Про методику виховної роботи з фор-мування у школярів несприйнятливості до цих негативних явищ йтиметься далі.

Певний позитивний виховний вплив на розвиток осо-бистості мають і засоби масової інформації — телебачен-ня, радіо, преса — як один з компонентів соціального ото-чення. Повідомляючи про соціальне значущі факти, яви-ща, події, процеси, вони виховують у підростаючого, поко-ління певне ставлення до цієї інформації, сприяють його Духовному збагаченню, соціальному зростанню, вироблен-ню в нього правильного ставлення до життя, активної життєвої позиції. Зрештою, все це позначається на пози-тивному ставленні до навчальної праці як основного виду Діяльності учня.

Використовуючи засоби масової інформації у виховно-му процесі, педагогам і батькам слід мати на увазі, що ок-ремі телепередачі або статті у газетах негативно впливають на розвиток неповнолітніх. Найчастіше школяр оби-рає сам, який телефільм дивитися, проте йому не завжди легко розібратися в побаченому на екрані, зробити пра-вильні висновки. Тому нерідко він схвально сприймає те, що викривають автори фільму, а відтак намагається наслі-дувати «телегероя». З огляду на таку психологію сприй-мання побаченого, найнебезпечнішими для виховання під-ростаючого покоління є зарубіжні серіали бойовиків, що заполонили український телеекран. Педагоги повинні до-помагати школярам правильно оцінювати побачене чи прочитане.