змістом, так і структурою й дієвістю. Зміст ідеалу — те, яких людей, літературних героїв, які якості особистості учень вважає ідеальними. Структура ідеалу — рівень його узагальне-ності, тобто чи ідеалом є конкретна людина, чи сукупність рис окремих людей, узагальнених в одному образі. Ді-євість ідеалу — ступінь впливу на поведінку та особи-стість учня.
Ідеал національного виховання найглибше розкрито у працях українського педагога Г. Ващенка («Виховний іде-ал», «Виховна роль мистецтва», «Тіловиховання як засіб виховання волі й характеру» та ін.). В основі ідеалу націо-нального виховання, яким його бачить автор, — загально-людські та національні цінності, що е духовним надбан-ням народу. До загальнолюдських цінностей належить мо-ральний закон творення добра та боротьби зі злом, пошук правди, справедливості, сповідування ідеалів любові та краси. Водночас людина народжується і живе в конкрет-ному національному середовищі, що вирізняється з-поміж інших мовою, культурою, звичаями. Саме звідси, з поход-ження людини, починається усвідомлення особливостей свого народу, нації, етносу. Отже, на думку Г. Ващенка, ідеал національного виховання ґрунтується на двох голов-них цілях: служіння Богові та своїй нації. Бог — це абсолютна Правда, Любов, Справедливість, Краса. Нація — ре-альна земна спільнота, в житті якої повинні реалізуватися абсолютні загальнолюдські цінності. В педагогічному зна-ченні виховний ідеал — людина, яка служить Богові й Україні. Така орієнтація зумовлює категоричне протистав-лення Г. Ващенком українського національного вихован-ня, з одного боку, більшовицькій моделі, що ґрунтується на матеріалізмі й атеїзмі, а з іншого — націонал-соціалістичній ідеології фашизму з її культом сили і зневаги до людини.
Г. Ващенко вважав, що ідеал не може бути постійним, він має вдосконалюватися. «Розв'язуючи питання про цілі виховання сучасної української молоді, ми мусимо раху-ватися не лише з нашими традиціями, а й з тими завдан-нями, що ставить перед нами сучасне і майбутнє, а також прийняти до уваги психічні властивості нашого народу, як позитивні, так і негативні. Перші треба розвивати, другі усувати або принаймні ослаблювати.
Процес державотворення в Україні, загальна демокра-тизація і гуманізація суспільства потребують виховання підростаючого покоління на перспективу. «Але одне оче-видно, — зазначає О. Вишневський, — через десять років життя ставитиме до українця зовсім інші вимоги, ніж ті, які ставило донедавна і до яких наша виховна традиція пристосувалась. Незалежно від історично сформованих ви-ховних поглядів у найближчому майбутньому нам потрі-бен буде не мрійник, не емоційна та самозосереджена іс-тота, а практичний ініціативний діяч, господар з міцним характером, вольовий, цілеспрямований, з глибокою вірою у вартості, яким служить. Не все в цій характеристиці уз-годжується з українською виховною традицією. А це оз-начає, що вона повинна зазнати уточнень».
Кінцевою метою виховання особистості є її підготовка до виконання комплексу ролей, необхідних для суспільно-го життя: громадянина, трудівника, громадського діяча, сім'янина, товариша. Підготовка до ролі громадянина пе-редбачає формування людини з активною громадянською позицією, почуттям обов'язку й відповідальності перед суспільством. Роль трудівника охоплює вміння і бажання активно працювати, створювати нові матеріальні та духов-ні цінності. Виконання ролі громадського діяча означає активну участь особистості в громадському житті. Уже в стінах школи особистість слід готувати й до ролі сім'я-нина, майбутнього батька, чоловіка, матері, дружини. Ко-жен учень як товариш повинен уміти розуміти іншу лю-дину, співчувати, жаліти, поступитися, поділитися та ін.
Народна педагогіка про мету виховання
Добрі діти — спокійна старість, лихі діти — старість стає пеклом.
Життя прожити — не поле перейти.
Життя як стерниста нива: не пройдеш, ноги не вколовши.
