РЕФЕРАТ

на тему:

“Удосконалення системи освіти в міжвоєнний період”

У 1917-1919 рр. влада в Україні неодноразово зміню-валася, і кожний уряд вирішував питання розвитку ук-раїнської освіти по-своєму. Так від часу Лютневої ре-волюції до проголошення І універсалом Центральної Ради 10 червня 1917 р. автономії України влада була у Тимча-сового уряду. Оскільки він не виявляв активності в питан-нях освіти, його заміняли громадські організації, серед яких найважливішу роль відігравало Товариство Шкільної освіти. Воно організувало Всеукраїнський з'їзд учителів (квітень 1917 р.), на якому було створено Всеукраїнську учительську спілку та Головну Шкільну Раду, що опіку-валися справами освіти. Під тиском цих організацій Тим-часовий російський уряд змушений був дозволити впро-вадження української мови. Російська стала другою, але обов'язковою для вивчення, мовою.

В часи Центральної Ради (з 10 червня 1917 р. до ЗО квітня 1918 р., другий період), яка утворила Генераль-ний Секретаріат Освіти, проводилася інтенсивна робота з українізації школи, що полягала в організації навчан-ня українською мовою, запровадженні українознавчих предметів, підготовці навчальних посібників та підруч-ників українською мовою, відкритті нових українських шкіл та реорганізації російських в українські, підготов-ці вчителів-українців тощо. Українська школа будува-лася на принципах єдності та наступності всіх шкіл, праві всіх на безплатну освіту, обов'язковості та світсь-кості освіти.

У третій період (від 30 квітня 1918 р. до ліквідації Гетьманату 15 грудня 1918 р.) відбулися такі зміни: за-мість принципу децентралізації запроваджується центра-лізоване управління освітою; уповільнюються темпи украї-нізації школи. У цей час створено Академію Наук, її пер-шим президентом було обрано Володимира Вернадського.

У четвертий період — в часи Директорії (з середини грудня 1918 р. до початку листопада 1919 р.) приймають-ся постанови про запровадження в Україні всенародного і безплатного навчання, про поліпшення матеріального становища вчителів, про децентралізацію управління ос-вітою. Було підготовлено «Проект єдиної школи в Украї-ні», який передбачав створення такої системи загально-освітньої школи: молодша школа (4 роки), старша школа (4 роки), колегія (4 роки). Перших два ступені утворювали основну школу, а третій — середню. Директорія видала декрет про державну українську мову в УНР.

Створена Західноукраїнська Народна Республіка у цей час надавала значної уваги становленню національної школи. Передусім було створено Державний Секретаріат Освіти і Віросповідань, законом «Про основні уладження шкільництва на Західній Області Української Народної Республіки» передбачалося, що всі школи на цій території стають державними, а вчителі, що у них працюють, — державними урядовцями. Державною мовою в усіх дер-жавних школах було проголошено українську; неукраїн-ське населення здобуло право на школи з навчанням рід-ною мовою. На жаль, історичні події розгорталися так, що реалізувати ці ідеї не вдалося.

Остаточно радянська влада в Україні встановилася з грудня 1919 р. Спершу українські більшовики не мали чіткого плану розбудови системи освіти в Україні й усю свою діяльність спрямували на ліквідацію старої систе-ми освіти, відокремлення школи від церкви, формуван-ня нового апарату управління освітою. Нову українську систему освіти вони намагалися будувати за російським зразком. У травні 1919 р. було видано «Положення про єдину трудову школу УРСР», в основу якого було покла-дено чинне в Радянській Росії «Положення про єдину трудову школу». Воно передбачало запровадження без-платного і спільного навчання дітей обох статей з вось-ми років; загальноосвітній і політехнічний характер ос-віти, заборону релігійного виховання; запровадження продуктивної праці дітей. Скасовувалися перевідні та ви-пускні іспити, домашні завдання, п'ятибальна система оцінювання знань.

Хоч українська школа й будувалася згідно з прийня-тими на той час єдиними принципами «Про єдність освіт-ньої політики», але система освіти в Україні дещо відріз-нялася. Так, якщо в Росії школа була політехнічною, то в Україні всі навчально-виховні заклади, поєднуючись з виробництвом, уже з першої ланки утворювали єдину сис-тему професійної освіти; у Росії єдина трудова школа бу-ла дев'ятирічною, в Україні — семирічною; у Росії техні-кум був підготовчою ланкою до інституту, а в Україні — інститут і технікум вважалися рівноправними вищими навчальними закладами з тією різницею, що технікум ви-пускав вузьких фахівців-інструкторів, а інститут — висо-кокваліфікованих спеціалістів-практиків; на відміну від російської, українська система вилучала зі своєї схеми університети, перетворивши їх у 1920 р. на інститути народ-ної освіти; підготовку вчених в Україні здійснювали акаде-мії та різні інститути теоретичного знання. З погляду наукової педагогіки, українська система освіти стояла нижче від російської. Ці відмінності свідчили про певну незалежність української освітньої політики, вони зберег-лися до 1930 р.

У 1934 р. постановою «Про структуру початкової і середньої школи в СРСР» було відмінено всі типи шкіл і встановлено єдину систему освіти: початкова школа (1— 4 класи), неповна середня школа (1—7 класи), середня школа (1—10 класи). Україна повернулася до університе-тів (першим у 1933 р. було відкрито Київський універси-тет). Статус технікуму було знижено до рівня середнього спеціального навчального закладу. У 1935 р. окремою пар-тійною постановою визначалися початок і кінець навчаль-ного року, тривалість уроку, запроваджувалися правила поведінки і єдина шкільна форма, єдині норми і п'яти-бальна система оцінювання.

З 1939 р. у школи західних областей, приєднаних до України, прийшла рідна мова, освіту було оголошено без-коштовною, запроваджено радянські навчальні плани, за-мість польської мови — російську. Перебудова школи на радянський лад супроводжувалась її русифікацією (коман-ди на уроках фізичної культури подавалися російською мовою, у роботі з дітьми використовувалися російськомов-ні пісні, вірші, ігри та ін.) та активним вилученням «на-ціоналістичних елементів». Обов'язковим стало атеїстичне виховання. Все це призводило до збайдужіння учнів до на-ціональних питань.

Значної шкоди українській школі