до напруження пізнавальних сил, подолання посильних труднощів. За цієї умови навчання буде „вести за собою розвиток“.
Вимоги, що випливають із принципу доступності в навчанні:–
вибирати головне, суттєве в емпіричному компоненті змісту (властивості, ознаки, функції);–
забезпечувати відповідність обсягу домашнього завдання встановленим нормам;–
використовувати достатню кількість фактів, прикладів для формування ядра знань – теорій, ідей, законів;–
надавати диференційовану допомогу учням у навчанні;–
об’єм знань і темп навчання встановлювати з урахуванням реальних можливостей учнів.
Принцип свідомості. Принцип, що передбачає використання логічних операцій і позитивного, відповідального ставлення учнів до навчання.
Принцип активності. Вимагає діяльного ставлення учнів до об’єктів, які вивчаються.
Вимоги, що випливають із принципу свідомості і активності учнів у навчанні:–
доцільно використовувати у процесі навчання частково-пошукові бесіди, створювати проблемні ситуації;–
спонукати учнів до різноманітних видів творчості;–
показувати значення навчального предмету для вирішення життєвих проблем;–
використовувати у процесі навчання мислительні операції (аналіз, синтез, індукція, дедукція, узагальнення);–
навчати учнів раціональним прийомам організації навчальної діяльності;–
вчити учнів складати план відповіді.
Принцип міцності. Вимагає запам’ятовувати навчальний матеріал у поєднанні з вивченим раніше.
Вимоги, які висуває до процесу навчання принцип міцності знань, умінь та навичок:–
запам’ятовувати навчальний матеріал в поєднанні з пройденим раніше;–
повторювати навчальний матеріал за розділами і структурними смисловими частинами;–
виділяти при повторенні основні, провідні ідеї;–
використовувати самостійну роботу учнів (творче застосування знань);–
використовувати асоціативні зв’язки нового матеріалу з уже відомим, добре засвоєним;–
постійно звертатися до раніше засвоєних знань з метою їх поглиблення.
Принцип ґрунтовності. Передбачає точність, доказовість і повноту знань.
Вимоги, що випливають із принципу ґрунтовності навчання:–
послідовно застосовувати всю систему дидактичних принципів, законів і закономірностей;–
здійснювати засвоєння матеріалу певними частинами;–
виконувати оптимальну кількість навчальних вправ;–
систематично і правильно будувати повторення вивченого матеріалу;–
домагатися осмисленого засвоєння знань, використання їх на практиці;–
здійснювати установку на запам’ятовування знань.
Принцип наочності. Принцип, суть якого полягає в необхідності залучення різних органів відчуття до процесу сприймання і аналізу навчальної інформації.
Протягом онтогенезу (індивідуального розвитку) послідовно розвиваються три види мислення: наочно-дійове, наочно-образне і абстрактно-теоретичне (понятійне). У процесі навчання всі види мислення розвиваються у тісній взаємодії. Поняттєве мислення неможливе без наочного.
Вимоги, які висуває до процесу навчання принцип наочності:–
здійснювати навчання на конкретних образах, які безпосередньо сприймаються учнями;–
спрямовувати сприймання учнів на найістотніші ознаки і особливості предметів;–
створювати тенденції в пізнавальній діяльності учня до уявлення реальних предметів, явищ навколишньої дійсності;–
звертати увагу учнів на внутрішню суть зображень;–
від уявлень, конкретних образів підводити учнів до осмислення і пізнання внутрішньої сутності явищ;–
забезпечувати оптимальне співвідношення конкретного і абстрактного;–
раціонально поєднувати всі засоби навчання, забезпечувати розвиток образного мислення учнів.
Принцип емоційності. Передбачає формування в учнів інтересу до знань.
Вимоги, які висуває до процесу навчання принцип емоційності:–
виховувати в учнів почуття радості від успіху в навчанні;–
формувати в учнів почуття подиву засобами навчання;–
розвивати емоційне (зацікавлене) ставлення учнів до процесу і способів здобуття знань;–
формувати в кожного учня вміння володіти своїми настроями, контролювати свої емоції.
Принцип індивідуального підходу у навчанні вимагає:–
ураховувати рівень розумового розвитку учня;–
здійснювати аналіз досвіду учнів;–
вивчати мотиви учіння школярів;–
надавати індивідуальну допомогу учням у навчанні;–
ураховувати рівень пізнавальної і практичної самостійності учня;–
ураховувати рівень вольового розвитку учня;–
об’єднувати в диференційовані підгрупи учнів, які мають однакові навчальні можливості.
Принцип зв’язку теорії з практикою передбачає:–
показувати зв’язок розвитку науки і практичних потреб особистості;–
використовувати оточуючу дійсність як джерело знань і як сферу застосування теорії;–
використовувати зв’язок школи і виробництва;–
доцільно використовувати проблемно-пошукові і дослідницькі завдання;–
поєднувати розумову діяльність з практичною;–
розвивати та переносити успіхи учнів з одного виду діяльності на інші;–
використовувати зв’язок навчання з життям як стимул для самоосвіти.
Література:
1. Амонашвили Ш. А. Личностно-гуманная основа педагогического процесса. – Минск, 1990.
2. Бабанский Ю. К. Оптимизация процесса обучения: Общедидактический аспект. – М.,1977.
3. Дидактика современной школы / Под ред. В. А. Онищука. – К., 1987.
4. Занков Л. В. Обучение и развитие / Экспериментально-педагогические исследования): Избранные педагогические труды. – М., 1990.
5. Кравець В. Історія класичної зарубіжної педагогіки та шкільництва. Навчальний посібник. – Тернопіль, 1996. – 436 с.
6. Мойсеюк Н. Є. Педагогіка. Навч. посібник. 3.є видання, доповнене. – К.,2001. – 608 с.
Оконь В. Введение в общую дидактику: Пер. с польск. Л. Г. Кашкуревича, Н. Г. Горина. – М.: Высш. шк., 1990. – 382 с.
