Роль книги у вихованні учнів
Книга – морська глибина, хто в них
Пірне аж дна, той хоч і труду
Мав досить, дивнії перли виносить.
І.Франко
Так влучно висловився наш Каменяр. Це і є істина, бо коли читач, в ролі якого є учень, зустрічається з книгою, то без сумніву він почерпне корисне для себе.
Книжка... Для одних людей – це скарб неоціненний, для других – річ, як і тисячі речей повсякденного побуту, для третіх данина моді, розкіш, додаток до хатнього інтер’єра. Є й такі, для яких книжка нічого не значить.
Шана і любов до книги починається з колиски, іде від батька-матері. Сім’я, у якій не читають книжок, - духовно неповноцінна. В.О. Сухомлинський говорив, що культурні люди, свідомі трудівники виростають у сім’ях, де панує глибока повага до книжок. А якщо в сім’ї немає культури читання. То хто повинне заповнити цю порожнину? Безперечно, вчитель. Поклоніння ж перед цим дивним витвором людської думки повинен виховати вчитель рідної української літератури. Це його найважливіший обов’язок.
Без сумніву, самобутній, повнокровний, глибокий урок основна форма вивчення літератури в школі. Проте, як показує досвід, прилучати школярів до таємниць художнього слова найкраще в гуртках, студіях, під час інших форм позакласної роботи.
Чи може сучасний урок української літератури бути радісним і цікавим для учнів? Яким має бути сучасний урок рідної літератури? Чи може він розкрити творчий потенціал особистості, поставити її в ситуацію морального вибору і прийняття нею самостійного рішення?
Вважаю, що ствердно відповісти на ці питання можна лише за умови, якщо процес навчання перевести на інноваційну основу шляхом перебудови педагогічної технології вчителя-словесника і навчальної технології учня. Змінивши сам підхід до здобуття знань з літератури. Ймовірно, що саме такий варіант оптимального навчання літератури, як інноваційне навчання є нині найефективнішим, оскільки яскраво вирізняється стилем, формами, засобами. Інноваційний підхід забезпечує позитивну мотивацію здобуття знань як з мови, так і з літератури, активне функціонування інтелектуальних і вольових сфер, дає відчуття потреби в самоосвіті, формує стійкий інтерес до предмета, і що основне, сприяє розвитку творчої особистості, справжнього громадянина нашої держави.
Виховати таку людину, навчити відчувати прекрасне і творити його у житті, цінувати рідне слово, шанувати свій рід, любити отчий край, як самого себе, і ще сильніше – обов’язок кожного вчителя, а в значній мірі – учителя-словесника. Адже рідна мова і література в школі це – пісня, створена народом, відшліфована майстрами художнього слова. А виспівати її покликаний словесник. Освітньо-виховні можливості художньої літератури невичерпні. Це один з найбільш всеосяжних видів мистецтва – мистецтво слова, що діє на розум емоції, почуття. Це своєрідний світ зі своїми законами і порядками. Не кожному під силу зрозуміти його, не всі в змозі увійти туди. Учитель повинен допомогти учневі зробити це, щоб засобами впливу художнього слова спонукати дитину думати, розв’язувати проблеми, відчути свою значимість у житті, зрозуміти, що вона з’явилася на світ, аби залишити по собі добрий слід на землі.
Які ж можливості вчителя рідної літератури для виховного впливу на учнів, на розвиток їхніх творчих здібностей. Таких можливостей чимало.
Одна із них це дати можливість учням займати ініціативну позицію в навчальному процесі, а не просто “засвоювати” запропонований вчителем (підручником) матеріал, перетворювати урок у живе, зацікавлене розв’язання проблем. А це можливо при проведенні і моделюванні уроків – нової форми, іншими мовами, нетрадиційних уроків. В основу їх проведення, це нам твердо треба пам’ятати, мають бути покладені неординарний підхід, незвичайний ракурс, самостійний вибір, цікавий текст, ігрова ситуація. На цьому наголошую недаремно, адже мислення дитини, к зазначав видатний педагог Василь Сухомлинський, починається із здивування, звідси і вимога створення емоційної комфортності.
У кожному віці є свої психолого-педагогічні особливості навчально-пізнавальної діяльності школярів, свої можливості, на які ми не можемо не зважати при вивченні художнього твору на році літератури.
Згідно загальноприйнятої класифікації виділяють такі вікові періоди:
молодший підлітковий вік (5-7 класи);
старший підлітковий вік (8-9 класи);
рання юність (10-11 класи).
Для наймолодших підлітків характерна посилена емоційність і безпосередність художнього сприйняття, наочно-образна форма мислення. Дитяче сприйняття художнього твору відзначається підвищеною яскравістю, багатством асоціацій, воно безпосереднє, конкретне, повне барв і звуків. На мій погляд, а я згідна із твердженням Є.Пасічника, це найсприятливіший період для розвитку усного і писемного мовлення учнів, оскільки в дітей особливо загострюється чутливість до художнього слова, його смислових та інтонаційних відтінків. Діти здатні майже дослівно переказувати окремі епізоди твору, зберігаючи їх колорит, фіксувати увагу на багатьох таких деталях, які випадають з поля зору дорослих. Так, учнів різних класів можна ознайомити з тим самим уривком з твору, а потім запропонувати переказати його. Аналіз нам покаже, що в пам’яті учнів залишилася в середньому така кількість деталей твору: 5 клас –76; 6 клас – 71; 7 клас – 63; 8 клас – 52.
Як бачимо, чим старші учнів, тим менше вони акцентують увагу на окремих деталях твору. Очевидно, це пов’язане з характером мислення; для молодших підлітків властива наочно-образна форма мислення, для старшокласників – словесно понятійна. Творчі здібності характеризуються як властивості особистості, що забезпечують успіх у будь-якій діяльності. Цікавлячись психологічними дослідженнями творчих здібностей дітей, я звернула увагу на досить простий тест для визначення творчих нахилів школярів.
Я запропонувала його дітям і отримала дуже важливі відомості. Тести пропоную для всіх без обмежень. Правила проведення тесту: підкреслити