Жартівливі пісні в основному гумористично розробляють сімейно-побутові теми. А вже виходячи на громадську арену, сміх, як правило набирає сатиричної спрямованості. В цих піснях – побутового змісту фольклорна типізація ведеться з позицій маси проти недоліків характеру і поведінки індивідуальних її представників. В окремій особі, зіпсованій з погляду громадської етики, висміюються дріб’язковість, пустота та інші риси, несумісні зі здоровою мораллю трудового колективу, сповненого життя, сили й енергії. Героями цих пісень є, передусім, постаті певного родинного стану, що уособлюють в собі якісь типові відхилення від нормальної поведінки і звичайного побуту людей саме даного стану (чоловіків, жінок, вдовиць, кумів тощо). Узагальнюючи такі, далеко не поодинокі в житі риси чи явища, пісні свідомо перебільшують їх, щоб підкреслити і відтінити сутність. Типізація ведеться по-фольклорному, тобто загально без розкриття в героєві пісні певної особи, без її індивідуалізації. При цьому збірний тип жартівливої пісні висміюється по якійсь одній лінії його поведінки чи характеру, по певній конкретній рисі, яка в переважній більшості може бути властивою для даного родинно-побутового становища різних епох і народів (чоловік-п’яниця, лінива жінка, легковажна дівчина, розпусний парубок і т.ін.). Максимально концентрується певна фізична або моральна якість (дурощі, хитрощі, ледарство тощо). Так досягається одночасно економність зображення і яскравість та рельєфність гумористичного образу, оскільки засоби гумору спрямовані на одну рису, на одну якість, на найсуттєвіший бік явища []. Такий гумор являється корисним в плані перевиховання та виховання моральних та духовних цінностей особистості.

Родинно-побутова тематика жартівливих пісень надзвичайно різноманітна і колоритна. Спостережливі й дотепні творці народного гумору підгледіли всі тіньові сторони свого повсякденного життя, освітили їх то легким жартом, то гумором і глузуванням, то натяком, то гротеском, то злою іронією або їдким дотепом. Комічні ситуації і випадки в родинно-побутових відносинах, зокрема відносинах молоді в коханні, в родинному житті, а також різні сімейні аномалії – на все гостро реагує пісня. І завжди в ній, за влучним словом хули і доброзичливою насмішкою, чується народний кодекс доброзичливості, його сувора і здорова моральність.

Серед героїв української жартівливої пісні чи не найчастіше зустрічається молодь – дівчата і парубки. Акцентуючи на смішних і негативних рисах окремих представників молодого покоління, народний гумор відіграє тут роль своєрідного вихователя, що особливо цінне на нинішній час. Тож вчитель може розучити з дітьми чи на уроках чи в позаурочний час такі пісні, як: “Грицю, Грицю, до роботи”, “Дала меня мати корівоньку”, “Кину кухіль на полицю”, “Ой на горі жита много” (див в дод.) тощо.

Жартівливі пісні про молодь кепкують над дівочими та парубочими вадами, передусім над лінивством і безгосподарністю, над недбалістю і байдужістю, над дурістю та недотепністю, над нескромністю та легковажністю, безглуздими суперечками. Такі пісні ще й підіймають настрій, наповнюючи через сміх хорошою енергетикою присутніх, оскільки викладені в доброзичливому плані.

Легковажну молодь висміюють також і коломийки – художні словесні мініатюри, малий жанр української народної пісні, популярний в Прикарпатському регіоні. В народному мистецтві України такою щедрістю кольорів, філігранністю і в той же час простотою, як коломийка, може похвалитись хіба орнаментальне мистецтво різьби по дереву та народна вишиванка. Коломийки відзначаються функціональною гнучкістю, багатством змісту й широким діапазоном реалістичного відтворення дійсності. “Слухаючи їх одну за одною, співані безладно, принагідно селянами, – писав І.Франко про коломийки, – нам певно, і в голову не приходить, що се перед нами перекочується розрізнені перлини великого намиста, частки великої епопеї сучасного народного життя... зведені до купи в систему, що гуртує їх відповідно до змісту, вони складаються на широкий образ нашого сучасного народного життя, безмірно багатими деталями і кольорами, де бачимо сльози й радощі, працю і спочинки, турботи і забави, серйозні мислі і жарти нашого народу в різних його розверстуваннях, його сусідів, його соціальний стан, його життя громадське й індивідуальне від колиски й до могили, його традиції й вірування, його громадські й етичні ідеали. Все це ... наповнює нас правдивими гордощами, коли в тім поетичнім дзеркалі бачимо здорову, чисту та так рухливу і невтомно творчу душу нашого народу.”

Не з меншою гордістю оцінив свою коломийкову творчість і сам народ – творець та носій цієї сили-силенної поетичних перлин:

Ой стану я при Дуню і так си думаю,

Нема кращих співаночок, як у нашім краю.

Тому варто розучувати і співати з дітьми коломийки, як близькі по духу нам твори, в яких збережена інформація про здоровий спосіб життя:

Але тота коломийка легонька, легонька,

Та од тої коломийки легка головонька.

Коломийко, коломийко, яка ж ти миленька,

Як уліті при роботі вода холодненька.

А я годна ленок брати та годна стелити,

А я годна заспівати та й годна робити.

Нехай хлопці не співають, голосу не мають,

Попоїли мамалиги – ледве віддихають.

Ой кувала зозулечка, кувала, кувала,

Мені мама говорила та й наказувала:

Ой хто хоче воли мати, за плугом ходити

Та не сміє ані капки паленочки пити.

У пісенній формі таке застереження про шкідливість алкоголю звучить переконливіше, що примушує задуматись як співаючих так і слухачів.

Ой не думай, любий синку, що паленка дармо,

Взяли воли, як соколи, та візьмуть і ярмо.

Паленока оковита, паленочка сива,

Через неї