РЕФЕРАТ

на тему:

ОСНОВНІ НАПРЯМИ ГРОМАДЯНСЬКОГО ВИХОВАННЯ УЧНІВСЬКОЇ МОЛОДІ У ВІТЧИЗНЯНІЙ ЗАГАЛЬНООСВІТНІЙ СИСТЕМІ

АНОТАЦІЯ

У рефераті розкрито концептуальні засади громадянського виховання особистості в позакласній роботі; схарактеризовані вікові особливості старшокласників у процесі громадянського становлення; визначено ключові компетентності, що формують громадянськість особистості; досліджено найбільш продуктивні педагогічні технології громадянського виховання та їхній вплив на розвиток громадянських компетентностей учнівської молоді.

2005 рік проголошено Радою Європи роком громадянської освіти. Приємно відначити той факт, що сучасна шкільна вітчизняна освітня система не стоїть осторонь від світових інновацій у царині демократичного виховання молоді. Включення України у загальносвітові політичні, соціально-економічні і культурні процеси, розвиток європейської інтеграції робить важливими такий напрям роботи з молоддю. Сучасні суспільно- політичні релії в Україні наочно демонструють важливість соціальної активності громадян та їхньої політично-правової культури для становлення демократичної держави. Не можна також не погодитися із тим фактом, що саме молодь стає сьогодні тою верствою населення, яка відчуває на собі найбільшу відповідальність за наше спільне майбутнє. Відповідно не лише перед педагогічною громадськістю але й перед усім суспільством стоїть гостра необхідність впровадження комплексу соціально-педагогічних заходів з метою підготовки молоді до життя в умовах демократичного суспільства.

З одного боку суспільна потреба у громадянському вихованні особистості займає важливе місце у низці державних документів, у яких підготовка молоді до відповідального і усвідомленого життя та діяльності у демократичній правовій державі, громадянському суспільстві визначається пріоритетним напрямом освіти. З іншого боку, ідея, що громадянське виховання покликане готувати молоду людину до відповідального громадянства, активної участі в політичному житті держави, поки що не стала пріоритетною в сучасному освітянському просторі України. Як свідчить педагогічна практика, громадянському вихованню, особливо у позаурочний час, не надається належної уваги. При цьому характерні такі недоліки: переважання вербальних методів виховання, недооцінка значення спілкування школяра із оточуючим довкіллям, відсутність новаторських, цікавих для учнів форм виховання тощо.

Оскільки першочерговим завданням виховного процесу є підготовка учнівської молоді до повноцінного життя та праці, випускник сучасної школи, який житиме і діятиме в умовах постіндустріального суспільства, повинен вміти гнучко адаптовуватися до різноманітних життєвих ситуацій, самостійно отримувати необхідні знання, вміло застосовувати їх на практиці, бути суспільно активним, комунікабельним, контактним в різноманітних соціальних групах, уміти критично мислити, попереджувати конфліктні ситуації або вміло виходити із них.

Ефективність громадянського виховання великою мірою залежить від соціальних відносин, що склалися у суспільстві, а також від технологій, котрі використовуються педагогами для формування громадянської самосвідомості учнівської молоді. Аналіз вітчизняної системи громадянського виховання дає підстави констатувати той факт, що останнім часом істотно змінилися підходи до його реалізації у вітчизняній педагогічній практиці. Інноваційні педагогічні технології, активні та інтерактивні методи роботи стали звичним явищем навчально-виховного процесу. Відповідно й формується вітчизняна модель методичної роботи, підвищення кваліфікації педагогічних кадрів у галузі громадянської освіти й виховання.

Сучасна шкільна виховна система надає більше уваги проектувальній роботі при організації соціальної активності учнів. У вітчизняних загальноосвітніх навчальних закладах створюються учнівські громадські організації, органи шкільного самоврядування. Поширюється іноваційний досвід співробітництва загальноосвітніх закладів із громадськими організаціями, органами державної влади та місцевого самоврядування, засобами масової інформації.

Як свідчить педагогічний досвід, всебічний підхід до реалізації системи громадянського виховання в школі не може бути досягнутий виключно засобами одного предмету чи навчального курсу. Більш ефективним є включення компонентів громадянського виховання у тематику різних шкільних предметів і позакласних заходів, а також відповідна організація укладу шкільного життя. У цьому плані вітчизняна дослідниця сучасних проблем громадянського виховання К.Чорна зазначає, що громадянське виховання повинне стати серцевиною усієї діяльності школи як у процесі навчання, так і позакласній роботі [4, 30]. Його ефективність залежить, насамперед, від реального визнання педагогами особистості учня як головної мети виховання, найважливішого пріоритету, найбільшої цінності суспільства. Тому, у цьому сенсі важко переоцінити можливості позакласної та позашкільної роботи з учнівською молоддю, котра є тією сферою, що в першу чергу орієнтована на створення єдиного освітнього простору і формування в школярів цілісного сприйняття світу; на гармонізацію вимог по реалізації освітнього стандарту і створення умов для розвитку індивідуальних інтересів і потреб особистості.

Це дає нам змогу стверджувати, що громадянське виховання у вітчизняній педагогічній практиці все частіше розуміється як система або модель шкільної освіти, котра наскрізно проходить не лише через навчальний процес у вузькому предметному значенні; але в ширшому значенні цього поняття є надпредметною областю діяльності школи, що сприяє вихованню демократичних громадянських цінностей і поведінки усіх учасників освітнього процесу. Як зазначає О.Сухомлинська, реалізація громадянського виховання у практиці загальноосвітньої школи передбачає „впровадження такого педагогічного процесу, що торкається усіх аспектів навчання і виховання, їх різних рівнів – організаційного, змістового, функціонального, комунікативного” [3, 23].

Головним результатом громадянського виховання повинна стати громадянська зрілість особистості, що складається як із практичних навичок участі в суспільному житті, так і рівня розвитку громадянських якостей особистості. Такий соціальний досвід у ході виховної педагогічної дії набувається як у ході навчального процесу, так і внаслідок позакласної чи позашкільної діяльності. Рівень громадянської культури учнів зростає у тому разі, коли навчальна програма у школі та громадська діяльність у суспільстві гармонійно та систематично поєднуються. Провідне місце у виховному процесі посідає використання таких форм виховання громадянськості, що передбачають добровільний вибір особистістю поведінки, котра відповідає таким важливим категоріям, як обов’язок, ініціативність, дисциплінованість, самостійність, вимогливість, принциповість.

Слід зауважити, що