в мене був”.
Педагог повинен одягатися елегантно, з урахуванням вимог моди, не доводячи компоненти зовнішнього вигляду до крайнощів. Його одяг має бути зручним для виконання необхідних педагогічних операцій: писати по дошці, працювати з демонстраційними матеріалами, нахилятися, ходити між рядами парт тощо. Колір, фактура, доповнення також мають підкреслювати простоту, елегантність. Все це позитивно впливає на емоційний настрій учнів, дисциплінує їх, сприяє формуванню відчуття міри, не відвертає увагу від навчальних занять. Почуття міри потрібне і при використанні інших компоненті зовнішнього вигляду – зачіски, косметики, прикрас.
Педагогу, крім обізнаності з вимогами до зовнішнього вигляду, важливо виробити певну систему умінь та навичок організації своєї зовнішності. У цьому його прислужаться:
Наявність орієнтованого режиму дня. Складеного залежно від порядку занять у школі. Важливо передбачити в ньому час для догляду за собою, фіксуючи, скільки його потрачено на певну процедуру. Увило налагоджений самоконтроль допоможе виробити звичку стежити за своєю зовнішністю, позбавить метушливого збирання на роботу, побоювання запізнитися. Через певний час дотримання режиму стане автоматичним.
Одягаючи новий костюм, слід упевнитися. Що в ньому буде зручно “працювати” у класі.
Виходячи з дому, бажано обов’язково оглянути себе перед дзеркалом.
Добираючись на роботу, важливо не забруднити одягу, не пом’яти його, не залишитися без ґудзиків тощо.
У гардеробі, вчительській бажано оглянути, внести необхідні корективи у зовнішність, оцінивши себе з позицій учнів і свої колег.
Корисними є самоаналіз з позицій педагогічних вимог до одягу, з урахуванням зовнішнього вигляду своїх колег, спостереження, як вони та учні реагують на зовнішній вигляд.
Важливим компонентом зовнішності вчителя є пантоміміка, міміка, контакт очей та між особистісний простір.
Підсумовуючи сказане, зазначимо, що проблема зовнішності не нова, проте досить актуальна. Її вирішення залежить в першу чергу від учителя, який має прагнути до ідеалу.
Пропонуємо практичні рекомендації, які починаються із часток не і ні, тобто від протилежного: чого не має бути. Така форма подачі порад може допомогти запобігти помилкам, які нерідко зустрічаються в реальному житті.
гардеробі вчителя не має бути ультрамодного одягу, незвичайний фасок якого відволікає увагу учнів, а також вбрання занадто яскравих тонів, що стомлює і дратує дітей.
Не варто навіть молодому вчителю з’являтись у школі в шортах.
Не втрачайте почуття міри: навчіться чітко визначати, коли необхідно одягати класичний костюм, коли робочий халат, святкову сукню, а коли – светр і джинси.
Не перетворюйтесь на “синю панчоху”, тобто носіть той одяг, що вам до вподоби і до лиця: естетично витриманий, ошатний, модний, елегантний.
Не захоплюйтеся сіро буденним одягом.
Не забувайте, що одяг завжди має бути охайним, чистим, відпрасованим, зручним і не заважати працювати з класом.
Не носіть тривалий час один і той же одяг, Варто якнайчастіше “оживляти” його, комбінувати, прикрашати.
Не носіть взуття босоніж, на високих підборах, бо його стукіт відволікає увагу учнів і крім того, швидко стомлюються ноги.
Не знаходьтеся у приміщенні в теплих чобітках.
Ні в якому разі не перебувайте у приміщенні школи у головному уборі. Це стосується як чоловіків, так і жінок.
Не забувайте, що довге розпущене волосся заважає під час роботи з учнями.
Неприпустимо вчителям чоловікам приходити до школи неголеними.
Не експериментуйте надмірно зі своїм волоссям, аби хиренні зачіски і часті зміни кольору не відволікали уваги учнів.
Не рекомендується прикрашати себе занадто дорогими і яскравими коштовностями чи біжутерією, які, до того ж, заважають працювати і спілкуватися з учнями.
Не варто користуватися дезодорантами, туалетною водою чи одеколоном з різким, сильним запахом.
Ніколи не підкреслюйте своє мімікою чи жестами негативні сторони чи дефекти зовнішності, характеру і темпераменту учнів.
Ніколи не вказуйте на учня пальцем.
Не жестикулюйте надміру, бо жести мають лише підкреслювати слово.
Не метушіться у класі, бо це дратує учнів.
Ніколи не обирайте “закриту” позу.
У роботі з дітьми уникайте пози “лева” чи “Наглядача”, бо діти непогано читають мову естів і вчителю варто її досконало засвоїти.
Не допускайте мовленнєвих шаблонів і виразів, слів – паразитів.
Не забувайте, о голос учителя має бути відкритим, виразним, гнучким, витривалим. У ньому має звучати впевненість, мажорність.
Не припускайтеся помилок і орфоепії.
Неприпустимо, щоб у вчителя були природні дефекти, які не можна виправити.
Не слід забувати, що людину, дитину легко образити не тільки словом, а й інтонацією.
Не дозволяйте собі спілкуватися з учнями мовою “суржика”.
Не забувайте, що володіння словом, технікою вираження своїх думок, почуттів рідною мовою, різними мовними стилями, технікою драматичного мовлення, фонаційного дихання та дикцією потребує постійного вдосконалення шляхом спеціальних вправ.
Сподіваємося, що запропоновані рекомендації допоможуть учителям уміло та впевнено працювати над своєю зовнішністю, що дасть їм змогу на високому рівні оволодіти педагогічною технікою.
ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА
Волкова Н.П. Педагогіка. – К.: Академія, 2001 – С. 426-429.
Макаренко А.С. Твори: У 7-ми т. – Т.5. – с. 201, 203.
Початкова школа - № 2, 2000.
Початкова школа - № 7, 2000.