З глухими і дзвінкими приголос-ними діти практично ознайоми-лись у період навчання грамоти. Зокрема, вони проводили спосте-реження за вимовою парних дзвінких і глухих, спостеріга-ли за смислорозрізнювальною роллю цих звуків (бабка — папка). Це був перший етап їх засвоєння.

Наступний етап відбувається під час опрацювання цієї теми у 2 класі.

З метою чіткого розмежування дзвінких і глухих при-голосних у методичній літературі рекомендується вести спостереження за способом творення та участю голосу й шу-му при вимові пар дзвінких і глухих. Для спостережень учні одержують завдання беззвучно артикулювати при-голосні таких пар:

[д — т], [д' — т'], [б — п], [ж — ш], [з — с]-, [з' — с'], [дз- — ц] та ін.

Наступне завдання — простежити за участю голосу і шуму в процесі вимовляння зазначених пар звуків.

У результаті спостережень учні приходять до висновку, щоб вимова звуків кожної пари відрізняється саме участю голосу. Вчитель допомагає дітям зробити висновок: дзвінкі приголосні – це ті, які творяться за допомогою голосу і шуму, а глухі — тільки за допомогою шуму.

Учні шляхом спостережень за участю голосу і шуму під час вимовляння знайомляться також із дзвінкими, які не мають глухих пар (сонорними), та з непарним глухим [ф]:

[в], [м], [й], [н], [л], [р], [к'], [л'], [р'], [ф].

Проводячи спостереження, слід брати до уваги не ли-ше тверді дзвінкі й глухі приголосні, а й м'які.

Робота над темою «Дзвінкі й глухі приголосні» тісно пов'язана з удосконаленням орфоепічних умінь, оскільки ще досить часто в українському мовленні учнів.

Із способом поділу слова на склади діти знайомляться в період на-вчання грамоти. Під час опрацю-вання фонетичного матеріалу удосконалюється навичка ді-лити слова на склади залежно від кількості голосних у сло-ві. Вона є однією з основних у початкових класах і має зна-чення як для письма (учні переносять слово з рядка в рядок на основі поділу на склади, диктують по складах слово під час запису), так і для читання.

Робота над складом слова тісно пов'язана з визначен-ням наголосу в слові (наголошеного складу), що є досить складним для учнів, оскільки вимагає певних аналітич-них умінь. Спостерігаючи за вимовою ненаголошених і наголошених складів, учні приходять до висновку, що наголошений склад — це склад, який вимовляється дов-ше і сильніше, ніж ненаголошений.

На наступних етапах нав-чання доцільними будуть визначення наголосу в сприйнятих на слух словах та записаних на дошці чи в зошитах.

Робота над формуванням умінь визначати наголошений і ненаголошений склад має надзвичайно велике значення. Від якості зазначених умінь буде залежати успішність учнів в оволодінні правописними навичками позначення на пись-мі ненаголошених [е], [й].

Зіставлення слів, однакових за написанням, але різ-них за місцем наголосу, робота над значенням таких слів підводять дітей до розуміння ролі наголосу в слові.

Навичка правильно визначати наголос в слові має зна-чення не лише для формування вимови, а й для формуван-ня правописних умінь, зокрема умінь позначати на пись-мі ненаголошені [е], [й].

Звуковий і звукобуквений аналі-зи є найбільш ефективними прийо-мами навчання грамотного письма. Ці прийоми сприяють усвідомлен-ню послідовності звуків у слові, встановленню правиль-них співвідношень між звуками і буквами.

Слід чітко розрізняти ці два прийоми. Звуковий аналіз проводиться лише на рівні звуків.

Звукобуквений аналіз проводиться словами, сприйнятими на слух, а потім вимовленими учнями само-стійно.

Якщо під час звукового аналізу учні займаються вста-новленням складової і звукової будови слова, то під час звукобуквеного аналізу діти повинні, крім цього, називати звуки і букви, якими вони позначаються.

Звуковий і звукобуквений аналізи можуть проводитись як усно, так і письмово. Можна проводити як повний ана-ліз слова, так і частковий.

Звукобуквений аналіз слова має дещо інші завдання. Основне з них — вироблення умінь правильно (без пропус-ків) позначати звуки у сприйнятих на слух словах, узви-чаєними у даній мові буквеними знаками.

Під час звукобуквеного аналізу слід іти від звука до букви, а не навпаки, як це іноді трапляється в практиці, Адже звук є первинним, буква — вторинна і вживається залежно від звука. Послідовність проведення звукобук-веного аналізу слова така:

1. Вимов слово по складах. Склади звукову модель слова.

2. Назви в ньому кількість складів, визнач наголошений склад.

3. Вимов послідовно звуки, з яких складається слово.

4. Назви голосні і приголосні, приголосні м'які і тверді (при потребі — дзвінкі і глухі).

5. Запиши слово, називаючи букви, якими позначаються звуки в слові, вказуючи на особливість вживання букв. Наприклад: у слові дощ звуки [шч] позначаються однією буквою щ (ща).

Повний звукобуквений аналіз доцільно використову-вати лише на етапі, коли в учнів формується усвідомлення співвідношень між звуком і буквою.

Програма не вимагає письмового виконання повного звукобуквеного аналізу. На письмі можна обмежитись складанням звукової моделі слова. Наприклад, слово яб-луня матиме таку звукову модель:

Звуковий і звукобуквений аналіз потребують умінь ло-гічно і доказово будувати висловлення. Тому, навчаючи, як проводити такі види роботи, вчителю обов'язково слід давати зразок відповіді, записаний на плакаті або на дошці.