Справжнім авторитетом користуються батьки, які сум-лінно ставляться до праці, до сімейних обов'язків, активні в громадському житті. Такі батьки уважні до дітей, люб-лять їх, цікавляться їхніми шкільними та позанавчальними справами, поважають їх людську гідність, водночас ви-являючи до них належну вимогливість.

Важко переоцінити роль дідусів і бабусь у сімейному вихованні. Однак це не означає, що батьки повинні пере-кладати на них свої батьківські обов'язки. Дитині потрібні ті й ті. Сімейне виховання повноцінне лише за розумно-го поєднання виховного впливу першовихователів — бать-ків та багатих на життєвий досвід помічників і порадни-ків — дідусів і бабусь.

Саме дідусі й бабусі допомагають вирішити й таку мо-ральну проблему, як виховання у дітей чуйного, уважно-го ставлення до людей похилого віку. Людяність вихову-ється тільки на прикладі батьків. Якщо діти бачать зне-важливе ставлення батьків до дідуся чи бабусі, то годі спо-діватися від них іншої поведінки в майбутньому.

Виховання дітей в сім'ї не завжди успішне. Негатив-ний вплив на нього мають об'єктивні (неповна сім'я, по-гані житлові умови, недостатнє матеріальне забезпечення) та суб'єктивні (слабкість педагогічної позиції батьків) чинники. Найвагомішою серед об'єктивних причин є не-повна сім'я, яка з'являється в силу того, що в усіх вікових групах від 20 до 50 років смертність чоловіків більш як утричі вища, ніж жіноча, а у віковій групі 30—34 ро-ки — в чотири рази. Разом з великою кількістю розлу-чень це призводить до збільшення кількості сімей, у яких мати (рідко — батько) виховує дітей сама. У непов-ній сім'ї процес виховання ускладнюється, оскільки ді-ти значну частину часу бездоглядні, неконтрольовані, пе-ребувають на вулиці, нерідко контактують з аморальни-ми людьми.

Негативно позначаються на вихованні дітей і погані житлові умови сім'ї. Як свідчать дані спеціального обсте-ження, в Україні більше половини молодих сімей не ма-ють окремого житла навіть через 10 років подружнього життя, майже половина сімей проживає з батьками в не-задовільних для виховання дітей житлових умовах. У та-ких сім'ях батьки часто не можуть забезпечити дитину по-стійним робочим місцем, тому їй важко зосередитися над завданням, з'являється роздратованість, незадоволення, а згодом і небажання виконувати його.

Дається взнаки і низьке матеріальне забезпечення сім'ї. Згідно з даними тижневого обстеження домогосподарств, серед сімей з дітьми частка тих, хто отримував до-ходи, нижчі від офіційно встановленого рівня, що дає пра-во на отримання допомоги на дітей віком до 16 років, ста-новила 31%, у тому числі серед неповних сімей — 44, сімей з однією дитиною — 53, з двома — 64, з трьома дітьми — 86%. Діти з таких сімей почуваються серед од-нокласників меншовартісними, бо вирізняються із загаль-ної маси одягом, відсутністю грошей на обіди чи екскур-сію. Це психологічно пригнічує їх, озлоблює проти бать-ків, яких вони вважають невдахами. Згодом ця злість пе-реноситься на однокласників, педагогів.

Значна частина сучасних сімей припускається помилок у вихованні дітей. Родини, які продукують так званих педагогічно занедбаних дітей, з погляду педагогіки можна поділити на такі три групи: педагогічне неспроможні, пе-дагогічно пасивні та антипедагогічні.

Перша група — сім'ї, в яких батьки намагаються вия-вити певну активність у вихованні дітей, проте роблять це невміло, їх виховний вплив непослідовний, педагогічно необґрунтований. Найчастіше вони керуються власним досвідом, якого набули, коли свого часу їх виховували батьки (авторитарний стиль, обмеження свободи, погрози і покарання або вседозволеність, потурання примхам).

Друга група — сім'ї, які не виявляють особливої активності у вихованні дітей, тобто педагогічне пасивні. Во-ни з об'єктивних (хвороба, зайнятість, часта відсутність) або суб'єктивних (відсутність єдиної точки зору на вихо-вання, розлад між батьками, часті конфлікти та ін.) при-чин не можуть належним чином виховувати дітей. У та-ких сім'ях стосунки між батьками напружені, конфлікт-ні. За сімейними негараздами вони не знаходять часу для виховання дітей, втрачають контроль за ними.

Третя група — сім'ї, що характеризуються антипеда-гогічними, аморальними умовами виховання дітей. У та-ких сім'ях панує дух неповаги до правил моралі та вимог законів. Батьки своєю поведінкою (пияцтво, злодійство, розпуста тощо) створюють у сім'ї антипедагогічну обста-новку, намагаються виправдати відхилення від норм по-ведінки у своїх дітей, протиставляють вимогам школи свої сімейні вимоги.

У сучасних умовах склався ще один тип сімей, що по-требують особливої уваги з боку школи, — сім'ї, в яких батьки займаються бізнесом. Вони забезпечують дитину всім, про що тільки вона може мріяти. Однак на вихован-ня їм бракує часу, тому вони передоручають цю справу гу-вернанткам. У школу й зі школи дітей возять на іномар-ках. Батьки не дозволяють їм гратися у дворі з однолітка-ми, підбирають для них друзів лише зі свого кола. Ви-трачання грошей дітьми ніхто не контролює. Для них у сім'ї не існує слова «не можна», тому вони ігнорують і шкільну дисципліну. Батьки ж трактують її як посяган-ня на свободу їх дитини.