Зв’язки українських педагогічних товариств Галичини та Буковини з провідними діячами Наддніпрянщини (кінець ХІХ – початок ХХ ст.)

Українські вчительські організації Галичини та Буковини, такі як “Українське педагогічне товариство” (далі УПТ), “Українська школа”, “Учительська громада”, “Взаємна поміч українських вчителів” (далі ВПУВ) доклали чимало зусиль, щоб налагодити відносини з відомими діячами Наддніпрянщини.

1898 р. в Галичині та на Буковині громадські об’єднання відзначали 100-літню річницю відродження української літератури, що пов’язувалося з появою визначної пам’ятки української літератури –“Енеїди” І.Котляревського. 31 жовтня 1898 р. в приміщенні Львівського університету відбулися урочисті збори з приводу цієї події, де серед виступаючих були відомі в Галичині та на Буковині політики та вчені, провідники українського вчительства, М.Грушевський, С. Смаль-Стоцький [7].

19 жовтня 1898 р. товариство “Українська школа” в Чернівцях разом з іншими українськими громадськими об’єднаннями вирішило гідно відсвяткувати 100-літню річницю відродження національної літератури. Було створено з цього приводу організаційний комітет, що вирішив призначити урочисті події на 3 грудня 1898 р. До програми святкувань ввійшло наступне: доповідь про визначного класика української літератури –І.Котляревського, концерт на цього честь та театральна постановка п’єси “Наталка-Полтавка”. Газета Буковини з приводу вищезгаданих подій писала: “буковинська Русь вже пробудилася і живе своїм руським життям” [8].

Прийняли участь представники українських педагогічних товариств Галичини та Буковини в урочистому відкритті пам’ятника І.Котляревському у Полтаві 30 серпня 1903 р., що стало святом єднання всіх українських земель. До Наддніпрянщини від буковинців прибули такі видатні представники учительського руху як В.Сімович та М. Кордуба [2].

1903 р. став пам’ятним для української громадськості ще однією важливою подією – святкуванням 35-ліття музичної діяльності М.Лисенка. В листопаді 1903 р. ювілейні заходи відбулися у Львові та Чернівцях [4,5].

13 січня 1904 р. представницькі делегації галичан та буковинців прибули на святкування творчого ювілею М. Лисенка у Києві. В складі буковинської делегації було 9 осіб. Серед них професор С.Смаль-Стоцький, шкільні інспектори О. Попович, І. Стратийчук. З привітальним словом від Буковини виступив професор Є. Пігуляк, який відзначив величезний внесок славетного композитора у розвиток національної культури українців [9].

35-річчя літературної діяльності І.Нечуй-Левицького, що відзначалося у Києві на початку 1904 р. не залишилося поза увагою освітянських організацій Галичини та Буковини. Щоб прийняти участь в урочистостях до Києва вирушила велика делегація з Галичини. Буковину представляв письменник, педагог та громадський діяч Осип Маковей. Він вручив ювілярові пам’ятне вітання, виконане на пергаменті, від всіх українських товариств Буковини. Воно було виготовлене в типовому гуцульському стилі. Особливої оригінальності вітанню надали мініатюри виконані художницею Кохановською і напис синьо-золотою фарбою: “Іванові Нечій-Левицькому від буковинських Русинів” [10].

Всі товариства Галичини та Буковини, в тому числі й педагогічні, доклали чимало зусиль для пропаганди творчості Т.Г. Шевченка та його особистості як національного пророка. Кожного року навесні відбувалися шевченківські свята, вшановувались роковини його народження та смерті. Проте особливе значення для української громадськості мали заходи на честь 100-ї річниці від дня народження Т.Шевченка.

Заслуговує уваги проект вшанування пам’яті Великого Кобзаря, висунутий УПТ. Передбачалося, що товариство в даному випадку відмовиться від традицій супроводжувати такі заходи концертами та святковими виставами. Натомість організує перший шкільний конгрес, щоб показати українській громадськості всі здобутки національного шкільництва. До теоретичної частини конгресу передбачалося включити виступи з таких важливих питань:

Історія розвитку українського шкільництва від найдавніших часів до сьогодення (доповідач М.Грушевський)

Завдання школи та виховання (доповідач І. Копач)

Сьогоднішній стан української освіти в різних державах світу. Його найважливіші проблеми (декілька доповідачів).

Після теоретичної частини планували організувати виставку досягнень УПТ: навчальних підручників, методичних видань для вчителів, шкільного приладдя; малюнки, вишивки, витинанки, створені руками дітей, педагогічні та літературні праці педагогів, статистичні матеріали щодо розвитку українських педагогічних організацій, приватних навчальних та виховних установ, державних закладів освіти та багато іншого [6]. Проведення шкільного конгресу було заплановане на листопад 1914 р. Через військові події на території Галичини його не вдалося провести.

Реальністю стало проведення 25 і 26 липня з нагоди Шевченкового ювілею Всеукраїнського з’їзду народного вчительства, який організувала інша галицька педагогічна організація – ВПУВ. На з’їзд завітали педагоги з багатьох держав світу. В доповідях, виголошених на з’їзді, учителі розповідали про розвиток шкільництва та святкування ювілею Великого Кобзаря в Галичині, Буковині, Угорщині, Росії, США, Канаді, Бразилії [3].

Фаховий часопис товариства ВПУВ “Учительське слово” з цього приводу писав: “Загомоніла соборна Україна, звеличуючи пам’ять Тараса Шевченка. Де лишень гомонить українська мова й пісня, де царить свідомість і почуття національної єдності, де в грудях кожного б’ється щире українське серце, - усюди, як в старому краю, так і на вольній землі Вашінгтона, велично святкують соті роковини уродин нашого Генія, Пророка й Вчителя [1].

Щодо святкування Шевченкового ювілею українцями Наддніпрянщини, то “Учительське слово” з писало так: “в найбільшій частині української території російський уряд придавив почування міліонів тямущих одиниць, та пригасив їх палкий розгар до світлого звеличення Того, який для всіх нас був світлом, провідною зірницею в темряві” [1].

Таким чином, українські педагогічні товариства Галичини та Буковини чимало зробили для зміцнення національно-культурних зв’язків між західноукраїнськими землями та Наддніпрянщиною. Цьому сприяло, у великій мірі, спільне святкування важливих подій національного життя. Культурні зв’язки допомагали утвердженню загальноукраїнських ідей, уявлень про Україну як одне ціле, як спільну Вітчизну великого українського народу, віри у побудову соборної та незалежної України.

Джерела та література:

Даймо докази нашої станової свідомості! //