Навчання орфографії в сучасних умовах

На основі лінгвістичних знань учні загальноосвітньої школи повинні оволодіти мовою в усіх видах мовленнєвої діяльності: під час слухання, читання, говоріння, пись-ма. Визначальними в писемному мовленні є орфографічні норми, яких мають дотримуватися всі гро-мадяни країни. Тому процес формування орфографічних навичок має соціальний характер і потребує постійної уваги до себе.

Значна частина відхилень від правописних норм сучас-ної української літературної мови зумовлена впливом на-вколишнього мовленнєвого середовища. Ця проблема зацікавила методистів у 40-50-их роках XX ст. Так, О.В.Текучов і О.П.Шейніна досліджували методику вивчення російської мови в умовах місцевих говорів. У вітчизняній методиці на особливості засвоєння орфографії в школах з діалектним оточенням звернули увагу С.Х.Чавдаров, А.О.Загродський, М.Т.Доленко, Г.І.Купрієнко, Л.М.Симоненкова, М.В.Бардаш.

Меншою мірою зазнають впливу діалектів учні міських шкіл, проте і їхня грамотність перебуває в прямій залежності від мовленнєвого середовища, яке склалося у великих і малих промислових центрах країни. Впродовж тривалого часу в різних сферах суспільної діяльності поряд із рідною українці використовують російську мову. У результаті українська мова зазнала не тільки транспозиційного впливу з боку спорідненої їй слов'янсь-кої мови — позитивного переносу подібних лінгвістичних рис, але й інтерферуючого — негативного проникнення в неї форм іншої мови, що виразно помітно в мовленні учнів загальноосвітніх шкіл.

Тривалий час наукові розробки способів підвищення правописної грамотності учнів вичерпува-лися пошуками універсальних методів навчання орфографії або удосконаленням внутрішньої організації уроків вивчення правопису. Означена про-блема у пропонованій методиці навчання орфографії розглядається з позиції комплексного підходу до її вирішення. Ми керувалися тим, що культура мовлен-ня — невід'ємна ознака загальнолюдської культури, її зовнішніми виявами є усний і писемний різновиди, які неоднаково формуються та мають спільний словнико-вий склад і граматичну будову. Внутрішнє («про себе») і зовнішнє (усне і писемне) мовлення становлять єдність, яка не виключає своєрідності, проте «специфічність кожної з цих форм мовної діяльності така, що не порушує їх єдності». Внутрішнє мовлення є «мисленою чернеткою» (вислів Л.С.Виготського) пи-семного, яке, в свою чергу, залежить від усного, що становить основу його розвитку.

Аналіз лінгвістичної, педагогічної, психологічної і ме-тодичної літератури з досліджуваної проблеми дає підстави припускати, що навчання орфографії з ураху-ванням впливу мовленнєвого середовища й опорою на зв'язок з різними розділами української мови сприятиме виробленню у школярів міцних орфографічних навичок, якщо при формуванні їх дотримуватися таких етапів на-вчальної роботи:

1. Встановлення лінгвістичного діагнозу слова і — в разі потреби — приведення лексеми у відповідність із літературним аналогом.

2. Визначення орфограми.

3. З'ясування орфограми.

4. Правиловідповідна мотивація орфограми.

5. Послідовне виконання орфографічних операцій, зу-мовлених вибором нормативного написання.

6. Комплексне використання різновидової навчальної діяльності, спрямованої на практичне застосування орфографічних знань.

7. Корекція орфографічних умінь і навичок.

Встановлення лінгвістичного діагнозу слова і приведення лексеми у відповідність із літературним аналогом

Встановити лінгвістичний діагноз слова — означає з'я-сувати правильність його вживання шляхом виявлення інтерферуючих компонентів, що в процесі письма спричи-няють деформування орфографічних норм. У зв'язку з цим учні повинні:

знати особливості виучуваних систем української й іншої слов'янської мов;

розуміти природу діалектних явищ;

відчувати нашарування нелітературних елементів в орфоепічній, лексичній і граматичній структурах рідної мови та вміти протиставляти їх нормам літературної мови.

Так, в ареалі південно-західного наріччя, визначаючи діагноз характерного для його говорів дієслова [ходит] (Він ходит до школи), учень уголос або «про себе» ро-бить опис умов вживання м'якого знака в окресленій граматичній категорії і доходить висновку, що на відміну від діалектної і російської мов у літературній українській мові в закінченнях 3-ої особи однини 11-ої дієвідміни вжи-вається м'який знак.

В умовах інтерферованого мовленнєвого оточення послідовність виконання розумових дій у тій її частині, що стосується переходу від операцій зовнішніх, предмет-них, до внутрішніх, мислених, має бути така;*

читання учнями орфографічне складних слів, запи-саних на картках або класній дошці;*

промовляння слів уголос; *

мислене, внутрішнє сприймання слів.

Правописне складні слова слід посилено використо-вувати в зорово-слухових вправах. Наприклад, для школярів, які проживають в ареалі південно-західних говорів, важкими для написання є слова з літерою на позначення голосного [о], який у ненаголошеній позиції так лабіалізувався, що артикуляційне зблизився із зву-ком [у]: [уб' і'д] — обід, [субо'йу] — собою, [тур'і'к] — торік тощо.

На спеціальних картках виразним шрифтом записують-ся слова, щоб їх легко змогли прочитати учні:

Обгортка, один, оглядач; гордість, море, поле; льон, бадьорий, сьомий; тополя, осока, сьогодні; зо-зуля, кожух, горіх.

Вчитель почергово демонструє картки, роблячи паузи для осмисленого читання учнями записаних слів, далі сам зачитує перші три слова, в яких голосний [о] звучить чітко, без будь-якого наближення до інших звуків. Учні наслідують вимову вчителя. У такий спосіб вимовляються й інші сло-ва, в яких [о] виразно артикулюється в наголошеній позиції після твердих приголосних (гордість, море, поле), м'яких (льон, бадьорий, сьомий), у ненаголошеній позиції після твердих і м'яких приголосних (тополя, осока, сьогодні). І лише зачитуючи слова, вміщені на останніх трьох картках, учитель акцентує увагу школярів на нормативності вимови [о] з незначним наближенням до [у] в позиції перед скла-дом із наголошеним [у] та [і].

Школярі ще раз голосно вимовляють запропоновані вчи-телем слова, спостерігають за способом артикулювання аналізованого звука, завчають його вимову, щоб за аналогією до зразка правильно вимовляти й інші слова з артикуляційне складним для них голосним [о].

У процесі самостійної творчої роботи учням необхідно:*

чітко усвідомити, яким чином здійснюється виклад думок (українською літературною мовою, чи діалектним варіантом);*

у внутрішньому і писемному мовленні контролюва-ти