зіставити деформовані в мовленнєвому середовищі форми з літературними аналогами;*

з'ясувати лексичне значення вибраних для написан-ня мовних одиниць;*

застосувати орфографічне промовляння слів;*

графічно передати слова на письмі.

Визначення орфограми за властивими їй ознаками

Необхідною умовою формування в учнів орфографічних умінь і навичок є здатність бачити орфограми, оперативно визначати їх у вживаних словах. Учні припускатимуться значно меншої кількості помилок, якщо вмітимуть зосеред-жувати свою увагу на структурі слова, відчуватимуть «орфографічні місця»,.знатимуть особливості мовних явищ, які становлять зміст орфограм.

Вміння помічати «підступні» для написання місця фор-муються на основі теоретичних знань. Тому школяреві, який «бачить тільки поверхневі, для всіх очевидні ознаки предметів, речей, явищ, який не зробив жодного «відкриття», проникаючи в їхню глибину, суть, не пережив-ши відчуття подиву перед несподіваним взаємозв'язком явищ», важко визначити орфограми, а тим більше запам'-ятовувати умови їх вживання.

Розпізнавальні ознаки правильних написань зумовлені взаємозв'язком орфографії з різними розділами українсь-кої мови. В основі орфограм лежать фонетичні особливості, які полягають у чіткому усвідомленні учнями звукового скла-ду української мови, графічні, що становлять співвідношення писемних знаків з фонетичними властиво-стями мови, фонематичні, пов'язані з морфонологічними чергуваннями фонем, словотворчі, зумовлені написанням значущих частин слова, семантичні, що характеризуються лексичним значенням окремих слів і словотворчих морфем.

Нерідко учні середніх класів плутають іменники на оз-начення дії з дієсловами, прикметники з дієприкметниками, роблячи при цьому орфографічні помилки (наприклад: незліче'ний, незді'йсненний замість незліче'нний, незді'йснений), не диференціюють прийменники і префікси, не виявляють граматичні і смислові зв'язки між словами, їм нелегко зважати на предметно-логічний зміст мовних фактів і сконцентрувати увагу на орфограмах. Щоб полегшити школярам це завдання, необхідно виховувати в них увагу до «матерії мови» — мовних знаків. Це особливо важливо з огляду на складність складність мовленнєвого оточення, в якому перебувають школярі. Відомо, що в більшості випадків «відшуковування орфограми — це при-родний процес порівняння писемного мовлення з усним»1.

Для розвитку орфографічної пильності потрібно:*

виробити в учнів загальнолінгвістичні вміння (визна-чати наголошеність складів, розрізняти глухі і дзвінкі приголосні, розбирати слова за будовою, відрізняти части-ни мови, члени речення тощо);*

навчити їх зіставляти факти літературної мови і де-формованої;*

ознайомити школярів із характерними ознаками ор-фограм.

Коли учень знатиме розпізнавальні риси орфограм, «він перестане бути орфографічне безпомічним»2, бо при виборі правильних написань завжди зможе вдатися до правила.

Визначальними ознаками орфограм є:

I. Для орфограм-букв на позначення голосних звуків: 1) літери е, й, о, що передають ненаголошені голосні ("ози-мина, вересень, кошеня, колючий); 2) чергування о, е з і (сходу-схід, семи-сім); 3) чергування о, е після шиплячих (чернетка-чорний, шестиденка-шостий); 4) чергування го-лосних у дієслівних коренях (ломити-ламати, нести-ніс, терти-витирати); 5) и, і після шиплячих та г, к, х (шибка, кипіти, хижак, щітка).

II. Для орфограм-букв на позначення приголосних звуків: 1) наявність приголосних, що уподібнюються (лег-ко, косьба); 2) змінювані приголосні (Рівненський-Рівненщина, залізниця-залізничнии, птах-птаство, словак-словацький); 3) подвоєні і подовжені приголосні (роз-зброїти, годинник, розрісся, здоровенний; весілля, стаття, міддю, ллєш, навмання); 4) спрощувані приголосні (радість-радісний, мислити-навмисне, тріск-тріснути).

III. Для орфограми-букви, що не позначає звука: наявність літер д, т, з, с, ц, л, н, дз, які передають на письмі м'які приголосні в кінці складу і слова (сильний, мо-лодь, поглянь, мільярд) і в середині складу перед о (осіннього, всього).

IV. Для орфограми-апострофа: роздільна вимова я, ю, є, після твердих приголосних (п'ять, узгір'я, під'єднати, Лук'янчук).

V. Для орфограми-великих букв: 1) початок речення (Свій край — як рай. (Нар.те.); 2) наявність власних імен, географічних та адміністративних найменувань, назв дер-жавних і релігійних свят, урядових нагород (Ліна Костенко, Володимир-Волинський, Міністерство освіти України, День Перемоги, Благовіщення, Різдво, Хрест князя Воло-димира Великого).

VI. Для орфограм-дефісів: 1) складні слова (мовно-літературний, член-кореспондент); 2) префікси казна-, хтозна-, будь-, (хтозна-коли, будь-який); 3) поєднання префікса по- і суфіксів -е, -и, -ому, -ему, (-ему) у прислівниках (по-перше, по-народному), 4) суфікси -не-будь, -таки, -то, -от (хто-небудь, де-таки); 5) модальні частки бо, но, то, от, таки (скажи-но, як-от).

VІІ. Для орфограм-пропусків і контактів: 1) наявність не, ні (недоля, не знаючи, ніде, ні в чому); 2) формотворчі час-тки хай, нехай, бодай, б, би (хай радіє, виконав би); 3) префікси у прикметниках найвищого ступеня порівняння най-, як-, що- (найздібніший, якнайкращий); 4) числівники, що закінчуються на -сотий, -тисячний -мільйонний, -мільярдний (восьмитисячний, трьохмільйонний); 5) прислівники із суфіксами -о, -е, (-є), -й, -ки, -у, (ю),-а, (я), -і (повсюди, наяву, спідлоба, мимоволі); 5) прості, складні і складені сполучники (бо, зате, для того щоб); 6) складні слова (суспільне корисний, складносурядний).

VІІІ. Для орфограми-риски — кінець рядка.

З'ясування назви орфограми

Вибір правильного написання із кількох можливих за-лежить від уміння учнів співвідносити теоретичні поло-ження з фактами письма. Відредагувавши словесний матеріал на рівні внутрішнього мовлення, школярі повинні встановити назву орфограми, щоб безпомилко-во застосувати необхідне правило.

За нашими підрахунками в 5-7 класах загальноосвітньої школи учні вивчають 81 орфограму, переважна більшість з яких — буквені (72%),небуквені становлять 28% від загаль-ної кількості.

Назви буквених орфограм:*

«М'який знак після д, т, з, с, ц, л, н, дз, якими закінчується склад»: вільний, відповідь, учитель;

«Букви е, и, написання яких перевіряється»: вечірній, бо вечір; широкий, бо ширший;*

«Буква о, написання якої перевіряється»: голубка, бо голуб; козубець, бо козуб;

«Букви е, и, написання яких не перевіряється»: ме-даль, кишеня;*

«Буква о, що не перевіряється наголосом»: поганий, гончар;*

«е, о після ж, ч, ш, щ»: шерсть, бджола;*

«Букви, що означають звуки, які уподібнюються»: кігті, молотьба;*

«Букви о, е, і в коренях іменників»: гір-гора, хміль-хмелю, річ-речі;*

«Букви а,