ситуацією, розуміти інтереси інших і розподіляти відповідальність між усіма.
Позиція дитини у спілкуванні – система реалізації певних ставлень особистості до співрозмовника, в якій демонструється залежність, підпорядкованість, невпевненість, небажання брати відповідальність на себе.
Звичайна позиція педагога – дорослий, який настроєний на ділову взаємодію. Саме ця позиція проектує в учневі рівноправного партнера, створює атмосферу довіри.
Прийоми реалізації цієї позиції можуть бути такі: “Я хочу порадитися з вами”, “Давайте обміркуємо, вирішимо” тощо. Водночас педагог нерідко використовує і позицію дитини у своїй поведінці (і не будемо боятися цього!). Це стосується ситуацій, коли потрібно, щоб учень вчився виявляти самостійність, спостережливість, сміливість (наприклад, учень навмисно робить помилку на дошці, виявляє сумніви стосовно можливостей виконання певної справи). Позиція дитини в поведінці вчителя доцільна і в грі.
А тепер поміркуємо щодо позиції батька, яка, здається б, органічна для педагогічної діяльності. Але вона не може бути єдиною на всьому шляху виховання школяра, бо передбачає діалогічну взаємодію лише в тому випадку, коли вихованець постійно перебуває в ролі дитини. А це гальмує розвиток особистості і, коли учень починає вважати себе дорослим, призводить до конфлікту.
ЛІТЕРАТУРА:
1.
Сабуров А.С. Психология курс лекций, Киев, 1996.
2.
Педагогічна майстерність: Підручник / за редакцією І.А.Зязюна. – К.:Вища шк.,1997
3.
Трофімов Ю.Л. Психологія: курс лекцій підручник, Київ, “Либідь”. 2000.
4.
Основи психології: Підручник / за заг. Ред. О.В. Киричук, В.А. Роменця, Київ, 1995.
5.
Максименко С.Д. Психологія в соціальній та педагогічній практиці: методологія, методи, програми, процедури. Київ, 1998.
6.
Рибалка В.В. Особистісний підхід у профільному навчанні старшокласників. Київ. 1998.