“Екологічне виховання учнів на уроках біології”

Ідеї, які стали теоретичним підґрунтям пропонованих матеріалів, належать відомим в Україні вченим: академіку Д. М. Гродзинському, секретарю відділення загальної біології НАН України; члену-кореспонденту НАН України І. А. Акімову, директору Інституту зоології ім. І.І. Шмальгаузена НАН України; кандидату біо-логічних наук В. О. Межжеріну, раднику з еко-логії та екологічної освіти при директорі Інститу-ту зоології ім. І. І. Шмальгаузена НАН України, та були ними висловлені на сторінках книжок і періодичних видань, а також обговорювалися на семінарі «Екологічна освіта та екологічна етика XXI століття», який відбувся 30—31 жовтня 2001 р. у м. Києві і в якому взяли участь понад 120 учи-телів міста. Передусім зробимо короткий огляд поглядів учених на проблеми екології.

На жаль, більшість людей вважає, що садіння дерев, спорудження очисних споруд і тому подібне є екологією. Ні. Це лише дія, вчинок, факт. Екологічного змісту вони набувають тоді, коли певні знання об'єднують ці дії у систему. Необхідність системи дій пов'язана з тим, що кожна з них окре-мо додає чи забирає щось в одному місці, а це спричиняє зворотний процес у іншому. Тобто кожна дія передбачає протидію. Врешті-решт виникає про-блема «великої гойдалки»: коли ми в одному місці перетворюємо пустелю на квітучий сад, а в іншо-му, навпаки, квітучий сад — на пустелю. Дії, не узгоджені між собою, не приведені до певної сис-теми, не можуть бути збалансовані.

Зведення екології до окремих дій перетворило її на аматорство. Відтак збереження довкілля пе-ретворилося на прогресуючу хронічну хворобу: «цей мурує, той руйнує». Таке ставлення до природи зрештою стрімко веде людство до самознищення.

І ліки від цих хвороб такі: треба навчити лю-дей мислити глобально і тільки після цього діяти локально, тобто пов'язати їхнє мислення з тим, що В. І. Вернадський називав «науковою думкою як планетним явищем», або, інакше кажучи, еко-логічним мисленням, яке втілене в екологічному знанні. Тому екологія — це насамперед мислення, що ґрунтується на певному світогляді. В основі екологічного світогляду лежать уявлення про струк-туру і функції Природи, про світ, який існує і діє незалежно від того, входить до нього людина як складова чи ні, і взаємодія з яким породжує обєктивне знання. На шляху його здобуття най-важливішим слід вважати диференціацію екологі-чного знання на таке, що є екологічною нормою, і таке, що є екологічною патологією. Лікар ніколи не зміг би лікувати людей, якби не мав уявлення про здоров'я і про те, як виявляє себе патологія. Тому й екологічні знання мають подаватися ви-нятково в диференційованому вигляді, як нор-мальна і патологічна екологія.

Виходячи з цього, найважливішим завданням екологічної освіти є встановлення пріоритетності екологічних знань, оскільки всі інші науки спрямовані лише на розробку технологій, і тільки еко-логія спроможна організувати їх у систему, яка відповідатиме законам Природи і зрештою задуму її Творця [7].

Відомо, що людина взаємодіє зі світом і з тим, що в ньому існує, не безпосередньо, а через куль-туру. Є підстави стверджувати, що людина через культуру задовольняє свої духовні і матеріальні по-треби. А будь-які спроби забезпечити їх поза куль-турою перетворюють людину навіть не на дикуна (у кращому випадку — елементарного невігласа), а на чудовисько, бо людський образ створюється не генами, не морфологією, а культурою [2].

Сучасна культура спрямована на ізоляцію Лю-дини від Світу Природи і створення «штучного Світу». Нині культура не може виконати свої функції щодо формування людини, бо протиста-вивши себе Природі, Всесвіту, і на жаль, Богу, людина неминуче включила неприродні «механіз-ми» еволюційного процесу. Сьогодні перед нею постає завдання пристосуватися до «вторинної природи», яка виникає внаслідок її діяльності, ре-зультати якої неможливо передбачити [2, 7].

Тому потреба змін у людині назріла давно. Про це і говорять, і пишуть, і складають проекти. Але при цьому проектанти забувають, що змінити людину можна лише тоді, коли відбудеться заміна сучасної культури на культуру екологічну.

Екологічна культура передбачає, що наука, тех-нології, релігія, філософія, освіта, література, ми-стецтво — усі разом творять спосіб життя люди-ни. Здійснюючи саме через неї взаємодію зі світом, людина забезпечить собі стан норми, яку можна розглядати як вищу форму пристосованості [2].

У формуванні екологічної культури найважливіше місце належить, безумовно, освіті. На дум-ку російського ученого В. Нікітіна, освіта — суть людинотворення, є завершальним етапом у про-цесі цілісного формування й утворення Людини розумної. На відміну від інших живих істот, у людини завершальним етапом її формування має бути не досягнення дорослого стану і здатності мати нащадків, хоча і це потрібно, а освіта, яка приводить до стану завершеної духовності. Вона, власне, і відкриває людині шлях до безсмертя, бо духовна людина залишає після себе духовну спадщину, вмираючи лише тілесно. Якщо зробити ставку на одне та залишити поза увагою інше, то освіта не здійснюється, і Людина розумна може не відбутися [2].

Пізнання істинного Світу здійснюється на-самперед чуттєвим, емоційним шляхом, тобто у формі одкровення, осягання, несподіваного роз-криття істини. Це досягається не шляхом логіч-них міркувань, а як відчуття гарячого, холодного чи мокрого, тобто несвідомо (підсвідомо).

Підсвідоме забезпечує світосприймання, а свідоме — світорозуміння. І якщо людина по-збавлена здатності відчувати світ, то вона не може зрозуміти його біль, і не бачить потреби в зміні свого ставлення до нього. Неправильний світо-гляд породжує неправильний характер, а він — неправильні вчинки, які, у свою чергу, призво-дять до екологічних