У країнах Європи дитяча безпритульність включає в себе не лише дітей, що не мають постійного житла. Так, у Бельгії розрізняють три групи "дітей вулиці": діти вулиць протягом більшої частини дня; діти, які жеб-ракують, працюють на вулиці; діти, котрі живуть вдома, але вулиця є середовищем їх постійного місцеперебування.

У Швеції дітей, що не контактують з батьками, проводять більшість часу в тимчасових приміщеннях та па вулиці, називають "покинутими".

В Італії стосовно дитячої безпритульності вживається термін "не-повнолітні групи ризику".

У Великобританії осіб вулиці залежно від віку називають "юні втікачі" - діти до 18 років, які пішли з дому чи виховної установи; "молоді бездомні" - особи, що не мають роботи та постійного місця проживання; "ті, що сплять на вулиці" - підлітки та молодь, що не мають постійного притулку, ночують під мостами та в різних місцях вуличних будівель.

У Греції, Туреччині, Угорщині, Хорватії "дітьми вулиці" називають переважно циганчат та дітей біженців.

Таким чином, з наведених прикладів можна зробити висновок про те, що в багатьох країнах існує соціальна проблема дітей, життєдіяльність яких у переважній більшості обумовлена умовами вулиці.

До "дітей вулиці" в Україні відносять такі групи неповнолітніх:

> безпритульні діти - діти, які не мають постійного місця проживання в зв'язку з втратою батьків, асоціальними формами поведінки дорослих у сім'ї, та діти, яких вигнали з дому батьки;

> бездоглядні діти - діти, які мають певне місце проживання, але вимушені перебувати на вулиці в результаті матеріальної неспроможності опікунів (родичів, бабусь, дідусів); психічних розладів батьків; байдужого ставлення останніх до виховання дітей;

> діти-втікачі із виховних установ - діти, що зазнали психологічного, фізичного та сексуального насильства в закладах інтернатного тину та притулках;

> діти-втікачі з зовні благополучних сімей — діти з високим рівнем конфліктності, патохарактерологічними особливостями, відхиленнями у психічному та особистісному розвитку;

> діти, що за своїми психологічними ознаками схильні до постійного перебування на вулиці - діти, позбавлені систематичного батьківського піклування; аутсайдери шкільних колективів; діти з яскраво вираженими ознаками важковиховуваності, схильні до безцільного проведення часу.

Питання та завдання для самостійної роботи:

1. Дати порівняльну характеристику різних форм опіки дітей-сиріт.

2. Проаналізувати перспективу розвитку інституту прийомних сімей в Україні.

3. Розробити проект реформування закладів інтернатного типу.

4. Запропонувати шляхи подолання соціального сирітства в Україні.

Література:

1. Кондратьєв М. Ю. Подросток в замкнутом круге общения. — М., 1997.

2. Методичні рекомендації соціальним працівникам щодо соціального супроводу прийомних сімей / Н. М. Комарова, Т. М. Бевз, Л. С. Волинець та ін. -К., 1999.

3. Пеша І. В. Соціальний захист дітей-сиріт та дітей позбавлених батьківського піклування. - К., 2000.

4. Притулки для неповнолітніх: статус та особливості роботи. - К., 2000.

5. Психолого-педагогічні аспекти роботи з "дітьми вулиці" / За ред. О. В. Безпалько.-К., 2000.

6. Соціальна педагогіка. Навчальний посібник / За ред. А. Й. Папської. -К., 2000.

7. Соціальне сирітство в Україні: експертна оцінка та аналіз існуючої в Україні системи утримання та виховання / Авт. кол. Л. С. Волинець, Н. М. Комарова, І. Б. Іванова та інші. - К., 1998.