Справжнього розмаху боротьба за українську національну школу, освіту й виховання на Буковині набула з появою на літе-ратурній і педагогічній ниві Ю. Федьковича, Сидора та Григорія Воробкевичів. Саме вони першими відчули гостру потребу про-світньої праці серед українських буковинців і своїми творами, освітньою, виховною і громадською діяльністю відкрили шляхи для національного відродження й розвитку рідної педагогічної культури. Заслуга цих трьох видатних педагогів полягає ще й у тому, що вони своїми талановитими виступами привертали ува-гу провідних українських діячів з решти українських земель, особливо Наддніпрянщини й Галичини, на Буковину, які, у свою чергу, допомогли буковинцям приступити до розгортання україн-ської національної освіти.

"Солов'єм Буковини", "буковинським Кобзарем" назвали Ю. Федьковича його краяни. Він прийшов у педагогіку з Карпат, з Гуцульщини, і вписав у її історію цікаву й оригінальну сто-рінку, зробивши чималий внесок у піднесення народної освіти. "Він був великий приятель школи, учителів і народу", - пи-сав Осип Маковей у монографії про Ю. Федьковича. Для потреб школи письменник написав буквар, співаник, допомагав у ви-данні "Бібліотеки для мол одіжі".

Життя, просвітницька й педагогічна діяльність Юрія Федь-ковича припадає на 40-ві—90-ті роки XIX ст. Він народився 8 серпня 1834 р. в гірському містечку Сторонці-Путилові (тепер Путильський район Чернівецької області) у родині управителя панського маєтку. Сторонячись батька, який з по-грозою ставився до простолюду, Юрій всім серцем горнувся до матері, старшого брата Івана та сестри Марії.

Початкову освіту дістав Федькович від брата Дашкевича, пізніше вчився у при-ватного вчителя, родича дядька Ганицького у с. Киселиці, а в 1846 р. вступив до Чернівецької нижчої реальної школи з німецькою мовою викладання. Схоластичне навчання, палична дисципліна мало дали май-бутньому педагогові, хіба що викликали у нього відразу до тодішніх шкільних порядків, а в майбутньому — бажання боротися за на-родну освіту. Справжньою його школою стало життя рідного краю. "Моя школа була Чорногора", — писав він пізніше. Природа гу-цульської землі вклала в нього все, що мала наймудрішого, найсердечнішого і найщедрішого.

Ю. Федькович був свідком великого селянського руху бо-ротьби проти австрійських колонізаторів, до якої була причетна його мати й активну участь брав його брат Іван як соратник Лук'яна Кобилиці. Тому родина зазнала знущань з боку цісар-ських можновладців. Про це пізніше Ю. Федькович писав: "Брат мій був дуже буйний. Удався він 1848 року з Кобилицею та й попав у нещастя. Нашу хату зруйнували, наше господарство спу-стошили, сплюндрували. Неня утекла до зятя, а я пішов світом блукати". Він слідом за братом виїхав з Буковини в Молдавію, де жив чотири роки, працюючи на різних роботах.

У 1852 р. Ю. Федькович повернувся у Чернівці, але ненадов-го. Щоб ізолювати сина від повстанців, батько віддав його до австрійського війська, де той прослужив понад десять років. Вийшовши на пенсію за станом здоров'я, у 1863 р. він переїхав до рідного села і цілком віддався просвітницькій та літератур-но-громадській роботі. У 1869-1972 pp. працював на посаді інспектора шкіл Вижницького повіту, пізніше (1872-1873 pp.) — редактора львівського видавництва при товаристві "Просвіта". З 1885 р. і до кінця свого життя — редактор першої україн-ської газети "Буковина". Названий часопис значною мірою був перейнятий педагогічними мотивами: боротьбою за розвиток Українського національного шкільництва, проти румунізації Українців, темряви, неуцтва, забобонів, виявом уваги до збирання золотих розсипів народної педагогіки.

Ю. Федькович помер за редакторським столом 11 січня 1888 р. у м. Чернівцях, де й похований. Епітафією на могилі педагога стали його ж слова з вірша "Співацька добраніч", при-свяченого пам'яті Т. Шевченка:

Спи ж ти, руський соловію, —

Я за тебе тужу,

А як тутки зазоріє,

Я тебе пробуджу.

Боротьба за створення української національної школи з рідною мовою навчання була провідною метою педагогічної діяль-ності Ю. Федьковича. Освіту і рідну школу він вважав "найдо-рожчим добром народу". Це підтверджують його статті й висту-пи на педагогічні теми та інспекторські звіти. Ще в 1868 р. у листі до редакції журналу "Правда" він писав, що йому "блисну-ла надія наші школи на народнім язиці основати". Відзначаючи особливу роль рідної школи в житті нації, Ю. Федькович писав:

Дитина без школи; що рільник без поля,

Що рілля без плуга; що гола стодола.

Дитина без школи — є вівця без околу,

А риба в безводдю, а без цвіту пчоли...

Ю. Федькович вважав, що жоден чужий пан нам національ-ної школи не побудує, а навпаки, усе робитиме для того, щоб позбавити українців рідної школи й насадити їм школу свою, чужинську.

Ю. Федьковича глибоко хвилювало те, що освіта на Буковині за цісарської Австрії перебувала в занедбаному стані. Першопри-чиною цього були колоніальний гніт і визиски селян, насадження чужинства. Селянин ухиляється від школи, "щоб тільки його бідну дитину не мучили німці". Тому й відвідування було вкрай неза-довільне. Наприклад, у с. Іспасі на час перевірки 7 липня 1871 р. з числа 186 дітей шкільного віку, які були в селі, лише 48 дітей записані до школи. У школі присутні всього 15 школярів, з яких тільки 5 більш-менш регулярно її відвідує. У Вашківцях дітей, зобов'язаних відвідувати школу, — 275, з них лише 59 було вне-сено в списки, а присутні в школі — тільки два.

У ряді шкіл відвідування зовсім припинилося. Тому більшість дітей залишалися поза школою, пусто марнуючи час, вправляючись "у киданні камінням, болотом та пилюкою за мирними