Ю. Федькович про вчителя завжди висловлюється особливо поетично. Він, зокрема, зазначав: "Мистецтво розквітає і занепадає завдяки художникам, а школа — завдяки вчителям. Кожна шко-ла залежить від учителя; вона — його духовна фотографія". Поширення освіти серед народу — найсвятіший обов'язок педагога.

Будучи інспектором, Федькович невпинно піклувався про зміцнення економічної бази школи, про матеріальну забезпе-ченість учителя, що одержує таку заробітну плату, "якій би не позаздрив навіть конюх", про підвищення кваліфікації освітян через курси й наявність шкільних бібліотек, про вироблення педа-гогічної майстерності й творчості.

Ю. Федькович обстоював, щоб усі школи мали кваліфіковані кадри з відповідною педагогічною освітою. Його непокоїло те, що більшість учителів "навчальні предмети подає у відриві від практичного і життєвого рівня дітей". Письменник закликав учительство "серйозно взятися за піднесення школи, самостійно вдосконалювати свою педагогічну освіту", бо "педагогічно-дидак-тична наука, як і взагалі вся сучасна наука, з кожним днем все далі розвивається", тому слід "втримати себе на рівні сучасної науки, а особливо, на рівні своєї спеціальності". Він мріяв про нову генерацію педагогів і поважав учителів ерудованих; працьо-витих, які щиро люблять дітей, дають їм ґрунтовні знання, добре виховання, плекають національну гідність і честь.

Ю. Федькович про дітей висловлював тепло і прихильно, всіляко піклувався про них. Для них він написав низку творів, зокрема казок, що належать до значної і важливої частини педагогічного доробку письменника. Серед них казки, що постали на ґрунті фольклорних матеріалів ("Від чого море солоне", "Чортівська боч-ка", "Голодний чорт", "Місяці-королі" та ін.), казки літературного походження — переробки творів .братів Грімм ("Гологорожечка", "Золота кісочка", "Хитрий кравчик"), Г. К. Андерсена ("Підмінчє", "Іголка-угарка претонесенька") та ін. Всі вони спрямовані на прищеплення людяності й доброти, перейняті українським національ-ним духом, суто буковинським колоритом. У них — застережен-ня від розумових і моральних вад (відсталості, обмеженості, лице-мірства, користолюбства), заклик гартувати волю й характер.

Вірш Ю. Федьковича "Дитина" спонукає змалку готуватись до життя твердого, бути сильним, витривалим і відважним:—

Чого ж бо ти плачеш, дитинонько мила?—

А, ненечко-утко: котюга вкусила!—

Коли від котюги такий тобі жах,

То ще ти на світі заплачеш, не раз.

Видатний педагог невпинно дбав про здоров'я дітей, обстою-вав фізичне виховання, категорично виступав проти тілесних покарань. Його хвилювала нестача їжі й одягу для дітей бідно-ти. Він закликав виявляти особливе піклування, тепло і ласку в ставленні до сиріт (вірш "Сироти"); виступав проти переванта-ження учнів, що загрожує їхньому здоров'ю.

Ю. Федькович вважав за доцільне навчати дітей у школі з семи років, бо "6-річні селянські діти ані фізично, ані психічно не розвинені до тієї міри, щоб успішно могли навчатись" та й справжній успіх праці вчителя приходить за умови тісного зв'яз-ку школи із сім'єю.

Традиційна українська родина у педагогічній системі Ю. Федьковича займає чільне місце. Вона є найвищою вихователькою підростаючих поколінь. Батьківсько-материнську педагогіку нічим і ніким замінити не можна. Тепло домашнього вогнища при доброзичливих стосунках і взаємообов'язках між батьками і дітьми, братами і сестрами, родичами й свояками — найкра-щий засіб плекання високої духовності й гуманізму, національ-ного духу, характеру, свідомості, психології і патріотизму. В аль-тернативі військова повинність в австрійській армії і обов'язок перед родиною гору беруть родинні почуття й любов до рідної домівки (вірші "Рекрут", "Святий вечір", "Дезертир", "Ой вийду я з хати", "Співанка", "Трупарня", "Нічліг", "Болить мене голо-вонька", "Новобранчик" та ін.). Твори письменника про укра-їнську родину перейняті глибоким психологізмом і палкою си-нівською любов'ю до неї, переживаннями за її гірку долю в умо-вах колоніальної підневільності.

Ю. Федьковича тривожили хиби в домашньому вихованні — потакування в бешкетництві й пустощах, пияцтво батьків і веш-тання дітей побіля них у корчмах, зневага до батьків, дитячий непослух, лихослів'я. Таке домашнє виховання він називає "недисциплінованим", яким "закладаються основи жалюгідної за-недбаності сільського населення".

Тому письменник закликає педагогів повернутись обличчям Д° РОДИННОЇ педагогіки й поширювати педагогічні знання серед Селян, батьків; будити у своїх дітей потяг до знань, любов до школи й повагу до вчителів. Таким чином, цілком справедливим є твердження Осипа Маковея про те, що Юрій Федькович "випереджував своїх сучасників на Буковині на цілі десятки літ". Серед педагогічних кіл він мав чимало прихильників і послідов-ників.

Цікава доля вчителя Шевченкового часу, який офіційно мав ще й ступінь доктора богослов'я, Сидора Івановича Воробкевича (1836-1903). Він народився на Буковині в родині вчителя богослов'я, на десятому році життя вже лишився круглим сиро-тою. По закінченні семінарії С.І. Воробкевич приймає приходи Давидени, Руську Молдавицю (Південна Буковина), а з 1867 р. отримує посаду вчителя співу в Чернівецьких семінарії і гімназії. По закінченні Віденської консерваторії (1869 р.) стає учителем музики і співу в середніх навчальних закладах, керує народними хорами, а із заснуванням Чернівецького університету (1875 р.) стає його викладачем по класу постановки голосу, хорового співу, диригування. С.І. Воробкевич записав і опублікував сотні україн-ських, румунських і молдавських народних пісень, які почав зби-рати з 14-річного віку і продовжував усе своє 67-річне життя.

Володимир Олександрович Кобилянський (1895-1919) зі свідоцтвом про складені іспити на помічника народного вчите-ля поїхав учителювати до сіл Буковини та Галичини. Зберегло-ся мало відомостей про учительську діяльність та й взагалі про коротке життя В.О. Кобилянського, але