міністрів освіти країн Європи зосередила свою увагу на обговоренні доповіді Г. X. Брунтланд «Перспективи стану на-вколишнього середовища в 2000 та наступних роках». Була розроблена стратегія екологічної осві-ти. Перед світовою громадськістю були гостро поставлені питання: 1) зміна моделі поведінки людини щодо природи; 2) формування нового способу життя — у гармонії з довкіллям;
1989 р. — Міжнародний конгрес «Екологія—89» у Готенбурзі (Швеція), на якому розглядалися пи-тання сучасного стану навколишнього середовища;
1990 р. — Екологічний фонд Гольдмана (Сан-Франциско, США) заснував міжнародну премію для активних учасників «зеленого руху».
У 1990 р. організації ЮНІСЕФ, ЮНЕП, ЮНЕСКО та Всесвітній Банк провели Всесвітню освітню конференцію в Таїланді. Конференція ухвалила «Декларацію загальної освіти». «Знання для виживання» у світі поєднувалися в ній із загальнолюдськими цінностями, правами люди-ни та екологічними знаннями.
Червень 1992 р. — Конференція ООН з нав-колишнього середовища та розвитку у Ріо-де-Жанейро (Бразилія). Головне питання порядку денного — перетворення концепції сталого роз-витку суспільства на систему духовних та профе-сійних свідомих установок людини.
Вересень 1990 р. — IX з'їзд Географічного то-вариства СРСР у Казані, на якому остаточно ви-значили назву геоекологія — інтегрального нау-кового напряму, який є вищою сходинкою роз-витку географії та природничих наук загалом, перебуває на межі природознавства, суспільство-знавства та технознання і сприятиме розв'язу-ванню питань взаємодії суспільства та навколиш-нього середовища.
Отже, вже у 90-х роках XX ст. визріла потре-ба екологізації та інтеграції предметного знання у змісті шкільної освіти як пріоритетів, що за-безпечать позитивний еволюційний розвиток су-спільства. На емпіричному рівні масова свідомість вже була готова сприйняти нову систему ціннісних орієнтирів. Але спочатку треба було науковцям через запровадження системного підходу розро-бити реальну концепцію екологізації змісту осві-ти; підготувати кадри, які втілювали б веління часу в життя; розробити навчальні програми з узгодженими між собою змістовими лініями.
Система шкільної освіти України має націо-нальні традиції щодо формування екологічної свідомості учнів. Майже кожна навчальна дис-ципліна пропонує розвивально-виховний приро-доохоронний матеріал. В Україні активно розви-вається законодавча та економічна база регулю-вання природокористування та природоохорон-ної діяльності. Але існує проблема неефектив-ності цих засобів стосовно суспільної свідомості.
На наш погляд, причини цього негативного явища криються у безсистемній «екологізації» ЗО та заміні дидактичного підходу до формування ЗО на окремі заходи з екологічного виховання, неузгодженості змістових ліній окремих навчаль-них предметів щодо екологічних питань.
Слід зазначити, що тенденція екологізації змісту окремих природничих дисциплін та інтег-рації знань на різних етапах шкільної освіти вже проходить стадію емпіричного узагальнення. Ак-туальним є теоретичне дослідження проблеми, що забезпечило б розвиток теорії змісту освіти.
Література:
Акімов І.А. Совість і проблеми екологічної етики // Матеріали семінару “освіта та екологічна етика XXI ст.”. – К., 2001.
2. Межжерин В.А. Екологія як проблема відношення людини до Бога // Матеріали семінару “освіта та екологічна етика XXI ст.”. – К., 2001.
3. Сердюк В.О. Концепція екологічної освіти і виховання // Матеріали семінару “освіта та екологічна етика XXI ст.”. – К., 2001.
4. Буринська Н. Сучасні підходи до шкільної природничої освіти // Біологія і хімія в шк.. – 1996. - № 1. – С. 2-3.