Тому прародителькою й одним із першоджерел педагогіки гуцульської школи має стати народна навчально-виховна мудрість гуцулів, як і ук-раїнського народу в цілому. Вона йде від діда-прадіда, вітця-матері, родини, рідної оселі й мате-ринської мови, гір карпатських, полонин і бес-кидів, лісів і пралісів, річок і потічків швидкоплин-них, від ясного неба і світлого сонця, від доброго серця й щирої душі, глибоких людських почутив і переживань, кришталевої чесності й людяності, світлої духовності, опришківського завзяття, сер-дечної любові до дітей, відданості гуцульському краєві й неньці - Україні.

Гуцульська народна педагогіка — це вироблені й застосовувані в середовищі гуцулів традиційні знання, засоби і досвід виховання та навчання дітей та підлітків. Основне її кредо — підготовка підростаючих поколінь до твердого життя в суво-рих умовах гірського краю і відхожих промислів. А гуцульська етнопедагогіка — це наука про гу-цульську народну педагогіку.

Усі видатні педагоги досягли високого творчо-го злету завдяки тому, що свою навчально-вихов-пу діяльність будували на засадах народної педа-гогіки. Тому гуцульська школа повинна мати ет-нопедагогі'шу основу.

Етнопедагогіка досліджує традиційний масо-вий досвід виховання дітей, з'ясовує можливості й ефективні шляхи реалізації прогресивних педа-гогічних ідей нашого народу в сучасній науково-педагогічній практиці, досліджує способи встанов-лення контактів народної педагогічної мудрості з педагогічною наукою, аналізує педагогічне зна-чення тих чи інших явищ народного життя й виз-начає їх відповідність чи невідповідність сучасним завданням виховання.

Етнопедагогіка розкриває педагогічний по-тенціал давніх звичаїв і традицій в сучасних умо-вах та визначає доцільність нових звичаїв, які сприяють вихованню довершеної особи українця. Вона робить надбанням учителів гуцульської школи традиційний виховний досвід гуцулів у контексті педагогічних винаходів української нації та національних меншин України, сприяю-чи перетворенню емпірики в колективний експе-римент, в колективну думку, в науку.

Таким чином, етнопедагогіка повернена об-личчям до практики. Вона служить практиці роботи гуцульської школи, озброюючи вчителів керівництвом щодо використання у роботі зі шко-лярами народних педагогічних засобів, пе-ревірених багатовіковою виховною практикою, знайомлячи батьків із досвідом ефективної педагогізації родинного побуту, а підростаюче по-коління — із загальнолюдським досвідом самови-ховання.

Енергійна розробка й наполегливе впроваджен-ня в гуцульській школі створеної в центрі Європи української етнопедагогіки не тільки надає родин-но-громадсько-шкільном вихованню національ-ного характеру, але й впевнено спрямовує в русло європеїзму, проймає рисами істинності, вселюд-ськості, гуманності й демократизму.

Ідеальний варіант гуцульської школи той, що базується на інтеграції народної педагогіки, етно-педагогіки та педагогічної науки в цілому, передо-вої практики навчання і виховання школярів.

Українська етнопедагогіка виступає як надзви-чайно вагомий компонент українознавства, в то-му числі й гуцульщинознавства, могутній фактор етнічної соціалізації особистості, формування національне) свідомих гуцулів-українців, всебічно розвинених, справедливих і чесних, сильних ду-хом, тілом і розумом.

Національне виховання в гуцульській школі, базоване на українській етнопедагогіці, україно-гуцульщинознавстві, сприяє піднесенню національної самосвідомості учнів, формуванню сукупності уявлень про власну націю, її само-бутність, історичний шлях, місце серед інших ет-носів (націй). Саме воно, українське національне виховання, побудоване на україно-гуцульщинознавстві й здобутках вселюдської культури, репре-зентує автентичне педагогічне обличчя гуцульсь-кої школи, її успіх і славу, щасливе майбутнє.

Відродження і розвиток гуцульської школи немислимі без опори А підтримки з боку гуцульської родини. Таким чином, наше звернення до даної теми не випадкове. Належне висвіт-лення її конче необхідне для розв'язання родинних проблем і завдань батьківської педагогіки, формування національної сис-теми українського родинно-громадсько-шкільного виховання, наукового прогнозування перспектив зміцнення гуцульської сі-м'ї й піднесення її ролі у вихованні дітей та молоді.

Під українською сім'єю (родиною) розуміємо "родове й свояцьке об'єднання українців, що складається з чоловіка, дружи-ни, дітей та інших близьких родичів, які належать до українсь-кої нації і мешкають разом. У нашому конкретному випадку йдеться про традиційну українську родину гуцулів — етнічної групи українців, які мешкають у гірських районах Івано-Фран-ківської, Чернівецької та Рахівському районі Закарпатської об-ластей.

Фундамент структури й побутової культури гуцульської ро-дини — український, загальнонаціональний. Маючи визначаль-ні етнокультурні риси, властиві всьому українському народові, гуцульська родина разом з тим наділена й певною регіональною своєрідністю, зумовленою особливостями історичної долі та при-родних умов Гуцульщини, деякими відмінностями в господарстві, культур, побуті й мові корінних мешканців гуцульського краю.

Об'єктом нашого висвітлення є гуцульська родина традицій-на, чиї типові ідеї, звичаї і норми склалися історично й переда-ються з покоління в покоління. І до уваги беремо перш за все аспект родинно-педагогічний.

Традиційна гуцульська родина є етнорегіональним варіан-том єдиної у своїй основі традиційної української родини. І коли Параска Крутяк із с. Космача Косівського району Івано-Франківської області висловлює своє любовне ставлення до рі-дної гуцульської родини рядками складеної нею пісні-поезії "Ро-дина", то такі чи подібні родинні почуття має не тільки гуцул, але й лемко, бойко, подоляк, покутянин, поліщук, тобто кожен українець:

Тато, мама, брат, Сестричка мила, Це є мої рідні, Моя родина. Вранці, ввечері, щодня Благаю Бога я, Щоб в щасті прожила Родина моя.

І справді, хіба не такі ж переживання, хоч передані іншими словами, щодо своєї родини виявляє, скажімо, українець-сло-ожанин рядками української народноі пісні "Віє вітер на до-лину", записаній на Харківщині:

Нема ж цвіту білішого Над ті полуниці, Нема ж роду ріднішого, Як брат та сестриці. Нема ж цвіту білішого Над хрін та над редьку, Нема