Нам, українцям, які підняли пошану до матері на рівень па-тріотичної любові до неньки України й до культу Богоматері, вдаватись до брутальної лайки не тільки непристойно, але й злочинне.

Самі завжди пам'ятаймо й дітей, внуків та правнуків своїх застерігаймо, що той, хто полюбляє брудну лайку, в першу чер-гу, ганьбить сам себе, свою рідну матір, бабусю, всю свою родину, наносить велику шкоду українській культурі, чинить страшний зло-чин проти України. Тому треба рішуче й назавжди відмовитися від цього найдикішого азійського (московського) паскудства.

У нашому рідному гуцульському середовищі споконвіків при-йнято ставитись до тата й мами, дідусів і бабусь, братів і сестер, родичів і свояків із глибокою повагою і ввічливістю, дітям до батьків звертатись через пошанне "Ви". Невід'ємним компо-нентом етикету щоденного вітання гуцулів виступає діалог: "Мамка, татко дужі? — "Дужі, єк ваші?"

Ні в українській літературній мові, ні серед гуцульських діа-лектів немає слів, які б ображали дєдика чи неньку. Тож наслі-дуймо й бережім цю прекрасну гуцульську традицію пошанного ставлення до батьків, до родини.

Залежить це, в першу чергу, від самих батьків. Невипадково кажуть, що в порядних батьків чемні діти. Як виховаємо своїх дітей, такими й будуть. В основі їх виховання лежить застосу-вання народної педагогіки, спрямованої на плекання душі, тіла й розуму, людської гідності й національної гордості гуцула-укра-їнця, патріота незалежної України, пройнята вільнолюбивим ду-хом опришківства і легендарного ватажка опришків Олекси Довбуша, добра пам'ять про яких пильно зберігається у головах нащадків не тільки на Гуцульщині, але й по всій Україні.

В арсеналі гуцульської родинної педагогіки такі могутні ви-ховні засоби впливу на дітей та молодь, як рідна материнська мова, чарівна природа карпатського краю, багатющий фольк-лор гуцулів різних видів і жанрів, звичаї, традиції, свята, обря-ди, символи, ритуали, ігри й іграшки, народне мистецтво, реме-сла й промисли.

Завдяки глибокій пошані до світлої пам'яті своїх предків, власної самобутньої родинно-побутової культури, що з великою майстерністю і правдивістю змалював класик української літе-ратури Михайло Коцюбинський у повісті "Тіні забутих пред-ків": гуцули, як ніхтй інший, чи не найкраще зберегли від руїв-ницьких наскоків чужинців і яничарів своє рідне, національне, тобто те, що найдужче формує гуцульське "Я", гордість за при-належність до гуцулів, до української нації. Домінантність названої риси й міцної етнічної солідарності, а з ним і загаль-ноукраїнської єдності досить виразно демонструвались, зокре-ма, на Першому Світовому конгресі гуцулів у Івано-Франківсь-ку в жовтні 1993 року.

Гарний звичай панує в гуцульських селах і понині, коли всі, хто зустрічається на його вулицях, навіть незнайомці, чемно ві-таються між собою. Цим культивуються коректні, доброзичливі взаємини між людьми. Тут усе чітко й конкретно передбачено: хто, коли, де, з ким і як повинен вітатися. І діти прилучаються до цього змалку, з колиски, коли їх привчають робити "па-па", привітно махаючи ручкою. При вітанні з дідусем та бабусею внуки цілують їхню руку, а ті у відповідь гладять чемних онуків по голівках і цілують їх у щічку.

Бути чемними й привітними привчають дітей гуцульські на-родні казки, персонажі яких обов'язково вітаються між собою. За проступки своїх дітей несуть відповідальність батьки. Тому при вгамуванні бешкетника неодмінно запитують, чий він син і неодмінно ставлять' до відома його батьків.

Для допомоги сім'ї у вихованні дітей залучається якомога ширше коло людей, громадськість. Одним з яскравих підтвер-джень цього є давня традиція добору кумів, тобто других батьків новонародженого, його опікунів і захисників. Завдяки кумівст-ву дитина, крім рідних батька й матері, має ще хрещених бать-ків, які добровільно тримають педагогічне шефство над дити-ною від її народження й аж до зрілості.

Після запрошення "в куми" між рідними й почесними бать-ками встановлюються дружні взаємини. За активної участі ку-мів відбувалося хрещення дитини, посвята в повноліття і навіть весілля вихованців, які називають вибраного батька "нанашком", а вибрану маму — нанашкою (очевидно, від слова наш, тобто свій, такий, як свій, рідний). Народна педагогіка вимагає, щоб діти з повагою ставились до почесних батьків, слухали їх порад, з вдячністю сприймали зауваження, тобто так само рете-льно виконували їхні вказівки, як і рідних батька й матері. Зви-чайно, що батьки із задоволенням сприймають таку громадську допомогу у вихованні, нерідко, особливо в святкові дні, відвіду-ють своїх кумів, приносять дарунки. Кум і кума, в свою чергу, обдаровують гостинцями своїх підопічних, які у відповідь на це прагнуть радувати їх гарною поведінкою, приходять до них до-дому, розповідають про свої справи.

Сімейно-побутові стосунки, які складаються на основі кумівства, значною мірою посилюють потенціальні можливості сім'ї у вихованні дітей. В особі кумів батьки бачать порадників і по-мічників у вихованні своїх дітей, а також повною мірою і "гро-мадських контролерів" (устами кумів часто передається громад-ська думка про вихованість дітей у тій чи іншій сім'ї). Українсь-ке народне прислів'я "Що кум — то ум" свідчить про досить активну педагогічну дію і авторитет кумів. Все це й сформувало такий загальний висновок, що "Куми рідніші, ніж брати". Про авторитет інституту кумівства свідчить і те, що під час першого дня весілля кумам відводиться одне з найпочесніших місць — навпроти молодих, перші скибки весільного короваю вручаються саме їм — почесним батькам молодої і молодого. Другого дня рідні й почесні батьки сідають на місце молодих, молода пара вшановує їх.

У куми намагаються запросити людей статечних, авторитет-них, розсудливих, працьовитих, які викликають почуття поваги і симпатії ("Батьки суджені, а куми люблені"). У куми