Доросла людина, яка з якихось поважних причин залиши-лась без сім'ї, заслуговує співчуття. Якщо навмисне уникає обо-в'язків сім'янина, то такого осуджують. Гуцули кажуть, що "Не-одружений не потрапить у рай".

Справжня сім'я обов'язково має і виховує дітей. Тому тради-ційна гуцульська родина, як правило, багатодітна:

Ой знала я дуже много співанок співати, Присіли м'я малі діти — стала забувати.

Бездітне подружжя бере на виховання чужих дітей, переваж-но круглих сиріт, бо той, хто не має дітей, позбавляється Божо-го благословення. Ухиляння від дітонародження гріховне.

Малят колишуть, співаючи їм колискових пісень, що сприяє гарному ростові й розвиткові дітей:

Повішу я колиску на тоту смерічку,

Ой я у ній виколишу дівочку, як чічку.

Колисочка яворова, а шнурок шовковий,

Ой спить у ній моя радість — хлопчик мій медовий.

Вищенаведені гуцульські коломийки, як бачимо, випромі-нюють велику материнську ніжність і безмежну любов до дітей.

Звичайно, що колискових пісень співають дітям не лише на Гуцульщині, але й по всій Україні та й в інших народів світу.

Однак гуцульські колискові пісні наділені властивими тільки їм рисами — карпатським колоритом, гуцульським діалектом, своє-рідною мелодикою і манерою виконання, віддзеркаленням ко-ломийкових мотивів. Тому часто-густо у гуцульській родині ко-лискову пісню підмінюють коломийками, жартуючи, що завдя-ки цьому "дитина вже в колисці ніжками дриґає й ручками по-махує під коломийку". А це означає, що маємо справу з пестувальним мистецтвом справді високої проби. Великим багатст-вом і розмаїтістю відзначається також гуцульське дитинознавство, що неабияк сприяє правильній організації виховання ді-тей у сім'ї.

Гуцульська батьківська педагогіка передбачає підготовку під-ростаючого покоління до твердого життя, зв'язаного з різними, часом дуже несподіваними, життєвими випробуваннями й обо-в'язковою участю змалку у посильній праці. Кожен із членів сім'ї має усталені господарські обов'язки. Перебування на пові-трі, загартування, участь у посильній праці робить дітей витри-валими. Оскільки орної землі на Гуцульщині дуже мало й про-дуктів харчування не вистачає, то гуцули змушені заробляти хліб поза межами свого краю. Відсутність чоловіків вдома через ви-їзд на заробітки перекладає в цей час всю хатню, а також господарську роботу й виховання дітей на плечі жінки. Тому дівчат змалку прилучають не тільки до жіночої, але й до чолові-чої праці. Гуцульська жінка здатна їхати з бербеницями верхи на коні, вправно орудує сокирою і косою, виконує роль глави сім'ї, господині дому і двору.

Тривалі й далекі відлучення когось із подружжя від дому че-рез виїзди на заробітки викликають певні нюанси в родинних стосунках, вимагаючи від чоловіка й дружини неабиякої стійко-сті й сили волі щодо збереження подружньої вірності й чеснос-ті, стриманості й розсудливості при виникненні різних пліток, наговорів і непорозумінь, мужності й наполегливості у доланні труднощів задля недопущення розпаду сім'ї, задля родинного благополуччя і щасливої долі свої дітей, міці Української дер-жави.

Рішучість і відвага у відстоюванні свого сімейного щастя має в очах гуцульської громади високу оцінку. Очевидно, саме на цьому ґрунті й постала відома всім гуцульська легенда, що пере-дається з уст в уста, від покоління до покоління, і дійшла до нашого часу: про шовкову косицю — шовкову квітку. Так на-зивають гуцули дивний витвір природи, відомий як білотка альпійська, або едельвейс. Ніжна шовкова квітка росте на непри-ступних кам'яних урвищах. Тільки сміливець міг принести ко-ханій дівчині цю квітку. Міг принести, а міг і загинути. Але той, хто, ризикуючи життям в ім'я любові, приніс квітку, той зможе захистити свою любов, той вартий любові. Розповідають, ніби так одружувались колись гуцульські легіні.

Що за чудо - гуцульське весілля! Щедре своєю радістю й гостинністю, родинною теплотою і злагодою, мистецьким дове-ршенням і високим духовним злетом.

Найкраще серед усіх весіль на Україні та в цілому світі! Свя-то єднання двох закоханих сердець, свояцьке злиття родин, ма-ніфестація появи ще однієї гуцульської сім'ї. То ж від усієї душі побажаймо їй щасливої долі!

Настав той вирішальний час, коли потрібно якнайрішучіше повернутися до відродження традиційного статусу гуцульської родини з її непорушним авторитетом, подружньою вірністю, любов'ю до дітей і відданістю святому обов'язку їх виховання, повагою до батьків, материнського покликання жінки.

У державній національній програмі "Освіта" ("Україна XXI століття"), серед пріоритетних напрямів реформування освіти відзначено, що в основу національного виховання мають бути покладені: принципи єдності сім'ї і шкоди, наступності та спад-коємності поколінь; прищеплення поваги до батьків, жінки-матері; організація родинного виховання та освіти — як важливої ланки виховного процесу і забезпечення педагогічного всеобучу батьків.

Побудувати повноцінну гуцульську школу без родини, по суті, неможливо.

"У сім'ї шліфуються найтонші грані людини-громадянина, людини-трудівника, людини-культурної особистості. Із сім'ї починається суспільне виховання. У сім'ї, образно кажучи, за-кладаються коріння, з якого виростають потім і гілки, і квіти, і плоди. Сім'я — це джерело, водами якого живиться повноводна річка нашої держави. На моральному здоров'ї сім'ї будується педагогічна мудрість школи", — відзначав В. Сухомлинський.

Гуцульська родина — перша школа українського патріотиз-му, національного єднання та виховання, місце прищеплення здорових норм і навиків, кузня пошанівку рідної мови, звичаїв, традицій, свят, обрядів, символів. Державні акти, всі засоби соціального й педагогічного впливу та захисту повинні бути спря-мовані на службу родині, на збереження й розквіт здорової сім'ї, зміцнення її педагогічних позицій і авторитету, створення спри-ятливих умов для повноцінного родинного виховання дітей.

А справжнє родинне виховання прийде з належним оволо-дінням батьками сучасними педагогічними знаннями й уміння-ми застосовувати ці знання на практиці, що зумовлює гостру потребу організації педагогічного всеобучу.

Педагогіка