Безумовно, такий пiдхiд активiзує пiзнавальну дiяльнiсть i сприяє розвитковi мислення, умiнню вирiшувати пробле-ми, дaє змогу розвивати учнiв. Однак абсолютизацiя такoї системи, її поширення на вci предмети та рівні викликає сумнiви, заперечення. Переоцiнка спонтанної дiяльностi учнiв, направленicть учiння тiльки на їхні iнтереси призво-лить до несистематичностi, випадкового добору навчально-го матерiалу. Таке навчання не є економiчним, бо передба-чає великi витрати часу. Педагог стає консультантом i неможе керувати процесом учiння.

Таким чином, дидактика стоїть перед вибором: або да-вати систематизованi, фундаментальнi знання на високому академiчному рівні методом директивного навчання i, як наслiдок, втратити iндивiдуальнicть, психологічну своєрідність i гальмувати розвиток особистостi; або надати безкон-трольну iнiцiативу учням в дидактичному процесi, керую-чися тiльки їхніми потребами - i тим самим втратити систематичність в навчаннi, знизити рівень освiти. Роз-в'язання цієї проблеми знаходимо в сучасних дидактичних системах.

Сучасні дидактичні системи

Друга половина ХХ столiття ха-рактеризується розвитком дидактичної думки як у нашiй країні, так i за її межами. Поступово визначаються контури сучасної дидактичної системи, яка має такі особлuвостi:

- її методологiчною основою є об'єктивнi закономірності філософії пiзнання (гносеологiї), матерiалiзм, гуманiзм, гуманicтична психологiя, завдяки яким сучасна дидактика змогла подолати одностороннiй пiдхiд до аналiзу й iнтерпретацiї процесу навчання, характерний для фiло-софських систем прагматизму, рацiоналiзму, емпiризму, технократизму.

«Хоча й повiльно, аде з кожним роком все впевненiше серед вiтчизняних дослiдникiв змiцнюється розумiння ком-плексного пiдходу до створення сучасної дидактичної сис-теми як головного методологiчного принципу. Тiльки та ди-дактична система буде придатною для вирiшення цього за-вдання, глобального освітнього завдания всебiчного й гармонiйного розвитку особистостi, яке спирається на всю су-купнiсть сучасних знань про механiзми навчання, цiлi i мотиви пізнавальної дiяльностi. Таку систему можна було б назвати ідеальною» ;

- в нiй сутність навчання не зводиться нi до переда-вання учням готових знань, нi до самостiйного подолання труднощiв, нi до власних винаходiв учнiв, тому що «життя вимагає створення такої дидактичної системи, яка б давалазмогу учням не тiльки засвоювати бiльшу суму знань, умінь i навичок (сама по собi вона буде недостатньою), аде й фор-мувати в них умiння швидко орiєнтуватися в тiй чи iншiй галузi знань, знаходити потрiбну iнформацiю, тобто систе-му, яка готувала б учнiв до самоосвітньої дiяльностi»;

- вона має грунтуватися на оновленій науково-педагогічній методологічній парадигмi, яка «спрямована на ре-алiзацiю проектних форм взаємодії педагогiв i школярiв, навдосконалення культури спiлкування вчителiв, їхньої здатності коректно розв'язувати складнi навчальнi i позанав-чальнi ситуацiї. Технологiчною формою реалiзацiї цієї па-радигми мають бути суб'єкт-суб'єктнi взаємини мiж педаго-гами й учнями.

Вищезазначені особливостi сучасної дидактичної систе-ми передбачають зміну стратегії національної системи освіти, яка має стосуватися, на думку Г. О. Балла, стратегії «розвитку освiти» i стратегiї “caмoї педагогічної діяльності“.

Таким чином, основним завданням освiти в сучасних умовах є її переведення «...у внутрiшнiй світ особистостi. Для цього необхiдно органiзувати психологiчно обгрунтова-ну дiяльнiсть двох рiвнозначних у вiдношеннях суб'єктiв: учитель - учень, прагнучи актуалiзувати формування в учнiв внутрiшньо-особистiсної мотивацiї при задоволеннi їхніх сутнiсних (iснуючих i формованих) потреб. Йдеться про освiтню технологiю - внутрiшню органiзацiю змiсту, тобто про логiку i структуру змiсту в контексті взаємовiдношень учасникiв освітньої , зокрема i педагогічної дiї».

Як такої єдиної сучасної дидактичної системи в педа-гoгiці поки нeмaє, а існує низка концепцiй, якi мають за-гальнi риси та закономiрностi. цi концепцiї навчання в бiльшостi пiдходiв передбачають не тiльки формуваннязнань, аде й загальний всебiчний i гармонiйний розвиток особистості учня, його духовних, iнтелектуальних, фізичних та iнших навичок та вмінь, формування мотивацй навчаль-но-пiзнавальної та майбутньої повноцiнної змiстовної життєдiяльностi. Вони спрямованi на «цiлiсне особистiсне зростання» учня як суб'єкта учiння. Психологiчною ,метою такої освiти є намагання дати «...загальний розвиток учням, в тому числi пiзнавальний, емоцiйно-вольовий, моральнийі естетичний».

Змicт навчання грунтується в основному на навчальних предметах, хоча можуть бути також iнтегративнi курси. На-вчальний процес має адекватно вiдповiдати цiлям i змicтовi навчання, i в зв'язку з цим він розумiється як двостороннiй i керований педагогом. Учитель кepyє навчально-пiзнаваль-ною дiяльнiстю учнiв, органiзовує i веде їx, стимулює са-мостiйну роботу, водночас уникаючи крайнощiв тра-дицiйної та педоцентристської дидактики i використовуючи їxнi достоїнства. Розглянемо деякi з цих концепцій.

Програмована концепцiя навчання

Ця концепцiя почала розвиватися в 40-50-х раках у США, а пiзнiше в Європi. Iдею концепцiї опрацьовува-ли американськi вченi Б. Cкіннер i Н. Краудер, у Радянсько-му Союзi - В. П Беспалько, С. А. Буссадi, П. Я. Гальперiн, Н Ф. Талuзiна.

У 60-х раках директор Iнституту кiбернетики НАН Ук-раїни академiк В, М. Глушков, психолог академiк Г.С.Кос-тюк, професори Г. О. Балл i О, М Довгялло розпочали пiонерськi дослiдження у цьому напрямi в Україні, завдяки чому стали можливими застосування електронно-обчислю-вальних машин у системi освiти, iнформатизацiя освiти, ви-користання персональних комп'ютерiв у навчальному просередньої i вищої школи. Сьогоднi в Україні тривають такі дослiдження пiд керiвництвом aкaдeмікa М.І.ї Жалда-ка i члена-кореспондента АПН України А. Ф. Верланя.

Програмоване навчання надало поштовх розвитковi тех-нологiй навчання, розробцi тeopiї та практики технічно складних навчальних систем. «Програмоване навчання - ме-тод навчання людини з використанням програми уп-равлiння (й часто називають i програмою навчання) проце-сом засвоєння знань, умінь i навичок, складеної так, що на кожному ступенi навчального процесу чiтко обумовлюються тi знання, умiння i навички, якi мають бути засвоєнi, i контролюється процес засвоєння» .

Головна iдея цiеї концепції