В руслi гуманicтичної парадигми нацiональноi системи освiти, що, як i iншi види освiти, «реалiзується через дiяль-ність i «має не тiльки зовнiшнi атрибути спiльностi, але й cвoїм внутрiшнiм змiстом передбачає спiвробiтництво, са-морозвиток суб'єктiв навчального процесу, виявлення їх особистicних функцiй», слiд звернути увагу на особистicну спрямованicть технологiй навчання учнiв, на забезпеченняix особистiсно-професiйної поведiнки, самоуправлiння й роз-витку творчого потенцiалу учасникiв дидактичного процесу.

Педагогiка спiвробiтнuцтва

На подолання недоліків традиційного навчання спрямо-вана педагогiка спiвробiтнuцтва - «напрям педагогiчногомислення i практичної дiяльностi, мета якого демократи-зацiя й гуманiзацiя педагогiчного процесу».

Педагогiка спiвробiтництва набуває популярностi в сучаснiй європейськiй освіті, яка своєю головною метою вва-жає надання особистостi потужної життєвої мотивації, формування її потенцiалу як системи творчих здiбностей i пе-редумов ix реалiзацii, виховання її впевненою у своїx правах i свiдомою в обов'язках, надання їй aвтономності як запо-руки її самоактуалiзацii.

На думку деяких авторів, сутність педагогiчного процесу полягає у спiвробiтництвi педагога з дитиною. Для таких педагогiв xapaктepнi доброзичливе ставлення до суб’єктів учiння, прагнення адекватно оцiнити їxнi можливостi, збагнути мотиви поведiнки, стимулювати творчість, особистicне зростання i гiднicть, а також здатнiсть пiдтри-мувати соцiально сприятливий морально-психологiчний клiмат у навчальнiй групi.

У скандинавських кpaїнax педагогiку спiвробiтництва називають педагогiкою дiалогу, яка орієнтується на принци-пи педагогiчного дoсвiдy бразильського педагога Паоло Фрейре. Сутність такого дiалогу полягає в гнучкiй змiнi opiєнтaції педагогiчного впливу на учнiв, який здiйснює вчитель, виходячи iз моральних принципiв i загальнолюдсь-ких цiнностей. Педагогiка дiалогу виокремлює вчителя як провiдну фігуру успішної педагогічної взаємодії з учнями й покладає на нього вiдповiдальнiсть оперативно враховувати особистicнi якостi вихованцiв, що постiйно зманюються під впливом iшнiх обставим та iндивiдуального зростання.

Особuстiсно opiєнтoвaнe навчання

Цю проблему досліджували відомі психологи сучасності К. О. Абульханова-Славсыса, О. Г. Асмолов, Г. О. Балл, І. Д. Бех, В. В. Давидов, В. О. Моляко, А. В. Петровський,В. В. Puбалка, В. В. Столiн, В. О. Татенко, Т. М. Титаренко,І. С. Якиманська..

Фiлософсько-педагогiчнi аспекти особистicно оpiєнтованого навчання у вiтчизнянiй педагогiцi визначили С. У. Гончаренко, І. А. Зязюн, О. В. Киричук, В. Г. Кремень, О. Я. Савченко та iншi.

На яких же методологiчних засадах грунтується осо-бистiсно орієнтоване навчання? Buxiднi положення такої системи навчання визначає І. С. Якиманська:

1) особистicно орієнтоване навчання повинно забезпе-чувати розвиток i саморозвиток особистостi учня як суб'єкта пізнавальної та предметної дiяльностi;

2) Має забезпечувати кожному учневi (спираючися на його здiбностi, нахили, iнтереси, цiннiснi орiєнтацiї та суб'єктивний дoсвiд) можливiсть реалiзувати себе в рiзних видах дiяльностi;

3) змicт освiти, їi засоби й метод и органiзовуються так, щоб учень мiг вибирати предметний матерiал, його вид таформу; ,

4) освiченiсть як сукупнiсть знань, умінь, iндивiдуаль-них здiбностей є найважливiшим засобом становления ду-ховних та iнтелектуальних якостей учня i має бути основ-ною метою сучасної освiти;

5) освiченicть формує iндивiдуальне сприйняття cвiту,можливостi його творчого вдосконалення, шираке вико-ристання суб'єктного досвiду в iнтерпретацiї та оцінці фактiв, явищ, подiй навколишньої дiйсностi на основі особистiсно значущих цiнностей i внутрiшнix настанов;

6)найважливiшими чинниками особистicно орієнтованого навчального процесу є ті, що розвивають індивідуальнicть учня, створюють умови для його саморозвитку та самовираження;

7) особистiсно орієнтоване навчання будується на принципi варiативності.

За Якиманською, «визнання учня головною дiєвою фiгу-рою усього ocвiтньoго процесу є ...особистicно оpiєнтовaнa педагогiка». Психологiчний аналiз категорiй «учень» ,«iндивiд», «особистicть» та «iндивiдуальнicть» свiдчить про те, що центром навчального процесу має бути не учень, а його особистicть (бо iндивiдом є будь-яка icтoтa людського роду, а поняття «особистiсть» - це системна якicть iндивiда, яка трансформується в нову якicть, тобто в осо-бистiсть). Своєю чергою, повна самоактуалiзацiя i саморе-алiзацiя особистостi учня в навчальному процесi – це надiйна передумова формування яскравих та нестандартних особистостей, тобто iндивiдуальностей, дефiцит яких, нажаль, ми вiдчуваємо в Українi. Безперечно, «системоутво-рюючою якicтю особистостi є суб 'єкmнicmь, тому можна стверджувати, що освiтнiй процес, який максимально сприяє розвитку суб'єктностi, можна назвати особистicно орiєнтованим» .

Найважлuвiшuмu ознаками особистiсно орієнтованого навчання aкaдeмiк О. Я. Савченко вважає багатоварiатив-нicть методик i технологiй, умiння органiзовувати навчання одночасно на рiзних рiвнях складностi, утвердження вciмa засобами цінностi емоцiйного благополуччя, позитивного ставлення до свiтy, тобто внутрiшньої мотивацiї.

Навчання має грунтуватися на пpuмami суб 'єкmнocmi учня як суб'єкта учiння, визнання за ним права на самовизна-чення i самореалiзацiю в навчально-пiзнавальнiй дiяльностi через оволодiння її способами, що передбачає пристосуван-ня освiти до нього, а не навпаки, як у традицiйному на-вчаннi. Це вимагає кардинальноi змiни мети й ціннісних орiєнтацiй навчального процесу, оновлення змiстового ком-понента i його гуманiтаризацiї, перебудови технологiї та її гуманiзацiї й демократизацiї, змiни методики дiяльностi пе-дагога та розширення в нiй технологiї спiвробiтництва, ко-ригування характеру навчально-пiзнавальної дiяльностi уч-ня як суб'єкта навчального процесу.

Мета такого навчання - гармонiйне формування i всебiчний розвиток особистостi українського громадянина, повне розкриття його творчих сил, набуття власного «Я», неповторної iндивiдуальностi. Вiн має стати суб'єктом життєдiяльностi, професiйної дiяльностi, а не опанувати тiльки певну сукупнiсть загальнонаукових i професiйних знань, навичок i вмінь. Для цього педагог повинен допо-могти учневi знайти самого себе, пiдтримати та розвинути людину в людинi, закласти в неї механiзми адаптацiї, само-визначення, саморозвитку, самореалiзацiї, самовдоскона-лення в умовах навчально-пiзнавальноi дiяльностi, якi сприятимуть становлению творчої особистостi.

Все це кардинально змiнює функцiї навчального проце-су, основними серед яких стають виховна, розвивальна i са-мовдосконалення, а не освiтня, як у традицiйнiй системi. В такому розумiннi освіта справдi гуманiзується, бо вонавсебiчно сприятиме збереженню та розвитку екологiї люди-ни, допомагатиме її iнтелектуальному, духовному й