Це автоматично вимагає cуттєвої кopeкції змicту освiти та шляхiв i методiв її реалiзацiї. 3мiстовuй компонент навчального процесу має охоплювати, з одного боку, все те, що потрiбно учневi для формування i розвитку особистостi, а з iншого - для формування особистостi професіонала. З цїєю метою пропонують у змiст освiти вводити аксiоло-гiчний, когнiтивний, дiяльнiсно-творчий i особистісний компоненти. Тут останнiй компонент є системотвiрним, а не когнiтивним, як у традицiйному навчаннi.

Пiд час конструювання i реалiзацiї навчального процесу виявляється суб'єктний досвiд кожного учня, його соцiалiзацiя в умовах освiтньо-виховних систем, бо «в ме-жах особистiсного пiдходу суттєво змiнюються орiєнтири, за якими вiдбувається життя людини та її взаємодiя з соцiальним середовищем i професiйними подiями. Саме дiяльнicть стає засобом розвитку людини, а якщо вона не забезпечує цього розвитку, не задовольняє потреб людини, вона повинна прагнути її змiнити». Цього можна досягти тiльки шляхом упровадження в навчальний процес нової педагогічної технологiї, в основі якої - розумiння, актив-ний дiалог, самоуправлiння, взаєморозумiння, якi передба-чають суб'єкт-суб'єктнi взаємини мiж педагогами та учня-ми. Наприклад, розумiння передусiм передбачає спiлкуван-ня, спiвпрацю, рівніcть позицiй, емпатiю. Тому Е. В. Бонда-ревська ключовими словами особистicно орієнтованого навчання обгрунтовано вважає допомогу і підтримку .

Отже, обгрунтоване використання основних iдей i реко-мендацiй особистicно орієнтованого навчання з урахуван-ням особливостей i змicту сучасного етапу формування нацiональної системи освiти, характеру майбутньої про-фесiйної дiяльностi учнiв сприятиме вихованню духовно ба-гатої, нацiонально свiдомої особистостi українського грома-дянина, суб'єкта повноцiнної суспiльної життєдiяльностi.

Сучаснi зарубiжнi дuдактuчнi концепції.

У зарубiжнiй педагогiцi, особливо в Захiднiй Європi, США, Японiї, висунуто низку концепцiй навчання, якi сут-тєво вiдрiзняються вiд вищенаведених. Їх можна розподiли-ти на двi великi групи. До першої вiдносять технократuчнi концепції, в основі яких лежить принцип модифiкацiї по-ведiнки людини в необхiдному напрямi. Один iз заснов-никiв цієї концепції - Б. Cкіннеp - орiєнтується на бiхевiоризм, де особистicть розумiється за формулою «сти-мул - реакцiя». Прихильники цієї концепцiї намагаються виховувати особистicть на рацiональнiй науковiй основі i, вiдповiдно, технологiзувати формування знань, навичок i вмінь.

Технократичнiй педагогiцi (iмперативнiй i «жорсткiй») протистоїть iнша група, що має лiберально-гуманiстuчну спрямованiсть. Найпопулярнiша серед них - гуманiстична педагогiка, яку обгрунтували в 50-60-х раках американсь-кий психолог Альбрахам Маслоу (1908-1970), а такожА. Комбс, Є. Коллi, К. Роджерс. Вона базується на гу-манicтичнiй психологiї, основними поняттями якої є «само-актуалiзацiя особистостi», «особисте зростання», «розвит-кова допомога». Найважливiше тут - увага до особистостi, органiзацiя учiння як зацiкавленої самостiйної дiяльностi учня.

Одним iз лiдерiв гуманicтичного напряму Карлом Род-жерсом (1902-1987) було висунуто кардинальний принцип органiзацiї освiти - дбайливе ставлення до особистісного «Я» кожного учня. Тiльки розумiння й прийняття педагогом учня таким, яким він є, без авторитарного тиску з метою кардинально його змiнити, робить процес формування «Я»особистостi результативним. Вiдбувається зближення «Я» реального i «Я» iдеального - тобто такого, яким xотiв би стати учень з огляду на панiвнi соцiальнi цінностi й норми. Свої педагогiчнi погляди він виклав у книзi «Свобода навча-тися: чим може стати освіта» (1969). Його iдеї нинi мають багатьох прихильникiв серед педагогiв. «Педагогiка нена-сильства передбачає гуманicтичний пiдхiд до виховання й освiти... Це означає визнання особистостi, яка розви-вається, вищою соцiальною i педагогiчною цiннicтю, пова-гу до самобутностi й унiкальностi кожної дитини, створен-ня умов для цiлеспрямованого розвитку та саморозвитку ви-хованця як суб'єкта дiяльностi, як особистостi й творчої iндивiдуальностi» .

3 метою подолання недолiкiв вишенаведених концепцiй навчання створюються альтернатuвнi дuдактuчнi системи.Найпопулярнiшi серед них вальдорфська педагогiка i педагoгiкa Петерсона.

Вальдорфську педагогiку, в основу якої покладено антропософiю, заснував на початку хх столiття Рудольф Штай-нер (1861-1925). Вiн уважав духовну й моральну пiдготовку учнiв до життя головною метою виховання. Вальдорфська педагогiка - це «сукупнiсть методiв i прийомiв виховання i навчання, яка грунтується на антропософськiй інтерпретації розвитку людини як цiлicної взаємодiї тiлесних, душевних i духовних факторiв». А «в концептуальнiй основі та практичнiй дiяльностi Штайнер-школи органiчно поєднують принципи гуманiзацiї та гyманiтаризацiї освiти з принци-пом соцiальної спрямованостi виховання».

Так званi вiльнi вальдорфськi школи, перша з яких була вiдкрита 1919 року, дають повну середню oсвiту. Головна дiйова особа - класний учитель, обов'язок якого - органiзацiя майже вciєї навчально-виховної роботи зi своїми учнями протягом перших восьми pоків навчання. Вiн викладає загальноосвiтнi дисциплiни, створює i пiдтримує в інтересax виховання тicну взаємодiю мiж учнями й учителями, мiж школою й батьками. Оцiнки не виставляються. На-вчальний piк закiнчується складанням класним учителем загальної психолого-педагогічної характеристики кожного учня. Цi школи aвтoнoмнi й не мають над собою уп-равлiнських iнстанцiй, керуються педагогiчною радою. По-сада директора вiдсутня.

Сучаснi послiдовники Штайнера основною метою педа-гогiчної дiяльностi вважають виховання духовно вільної особистостi, здатної в процесi iндивiдуальної творчостi долати суспiльнi тенденції консервативного вiдтворення наявних соцiальних структур та стереотипiв поведiнки i цим сприяти прогресовi.

Педагогiка П. Петерсона сприяє формуванню особистостi учня в «шкiльнiй общинi», у спiльнiй дiяльностi й спiлкуваннi. Для цієї педагогiки є характерною орієнтація на гармонiйний розвиток особистостi. Методи навчання тут можна охарактеризувати як ненав'язливi, м'якi. Учнi об'єднуються у рiзновiковi групи. Зміcт i темп навчання iндивiдуальнi, учнi переважно визначають їx самостiйно. Основні методи занять - iгри, читання, бесіди з педагога-ми, iндивiдуальна робота, технiчнi та мистецькi заняття. Упродовж дня органiчно поєднуються гра, учiння, спiлкування, вiдпочинок, праця. Oцінок у балах нeмaє.

Схожi характеристики має й есоlе тoderne - сучасна школа та педагогiка, заснованi С. Френе (1896-1966) -французьким педагогом, фундатором i керiвником «Мiжнародної федерацiї прихильникiв “нової школи”. Метою вихо-вання