11

на вихованця між ним і педагогом з'являється нова ланка — колектив. Вплив колективу може бути відкритий (вихователь явно ставить перед ним завдання впливу на конкретного учня), або прихований (завдання ставиться з таким розрахунком, що його виконання колективом само по собі позитивно вплине на учня). У першому випадку вихованець знає, що виховний вплив спрямований на нього, у другому — і він, і колектив можуть лише здогадуватися про це.

В індивідуальній виховній роботі необхідно передбачи-ти координування впливів на учня педагогів, батьків і ко-лективу. Така координація здійснюється за умови щоден-ного аналізу результатів виховного впливу, обміну думка-ми з питань життя і діяльності вихованців.

Для успішного ведення цієї роботи потрібне її плану-вання, що враховує характеристики особистості й передба-чувані результати виховного впливу (проект особистості). Це дає змогу управляти процесом виховання, координува-ти всі виховні впливи, поглиблювати й розширювати ці-лі та завдання виховання. Наявність проекту на кожного (чи хоча б на педагогічно занедбаного) вихованця робить індивідуальну роботу педагогічно доцільною, цілеспрямо-ваною.

В індивідуальній виховній роботі використовують позакласне читання, колекціонування, гру на музичних інструментах, вишивання, малювання тощо. Індивідуальні форми роботи нерідко пов'язують з груповими і фронталь-ними.

Позакласне читання має на меті формування в учнів здорових читацьких інтересів, вироблення культури чи-тання. Педагог повинен пояснити дітям та їх батькам, що І як слід читати, скільки відводити часу на позакласне чи-тання залежно від вікових та індивідуальних особливо-стей. Важливо, щоб читання літератури було системним. Складаючи індивідуальний план читача, слід враховува-ти вимоги до читання в конкретному класі. На матеріалі

12

прочитаних книг доцільно проводити бесіди, під час яких учні матимуть можливість обмінятися думками про улюб-лені твори.

Корисно привчити дітей складати відгуки на прочитані книги.

Бажана в класі й бібліотечка. Вона може складатися з книг шкільної бібліотеки і особистих книг учнів. Психо-логічний аспект значення такої бібліотеки полягає в тому, Що книги постійно в полі зору учнів.

Особливої уваги потребують учні, які мало читають, і ті, хто читає, безсистемне. Для них слід цілеспрямовано підбирати книги.

Колекціонування позитивно впливає на загальний роз-виток учнів, навчальну діяльність і поведінку, розширює кругозір і пізнавальні інтереси, формує дослідницькі на-вички, виховує цілеспрямованість і наполегливість. Найчастіше школярі захоплюються колекціонуванням марок (філателія), монет (нумізматика), художніх листівок, пла-катів, репродукцій, рідше збиранням колекцій мінералів плодів і насіння. Педагог повинен насамперед з'ясувати кого і який вид колекціонування приваблює, яку мету ста-вить кожен колекціонер, які має досягнення, з якими труднощами-стикається, якої допомоги потребує, і на під-ставі цих спостережень планувати роботу з учнівського ко-лекціонування. В одному випадку потрібно роз'яснити ме-ту і значення колекціонування, в другому — дати пра-вильне спрямування, в третьому — допомогти практично щодо збирання, оформлення і збереження матеріалів. Ко-рисно організувати в класі виставки і огляди учнівських колекцій, повідомляючи про це заздалегідь. Всі експона-ти попередньо переглядає актив класу за участю педаго-га, відтак складають план проведення виставки. Вчитель чи хтось із школярів готує вступне й підсумкове слово. Учасники виставки мають коментувати експонати.

Ефективність масових, групових та індивідуальних форм виховання зростає за умови, що вони приведені у пев-ну систему, пов'язані між собою і доповнюють одна одну. Виховні заходи з учнями 1-4 класів у школах доцільно організовувати до 19 години.

13

2. Сталі індивідуальні риси особистості як важливий аспект гуманізації навчання й виховання.

Мета гуманістичної освіти ґрунтується на забезпеченні природних потреб людини та її прагнень. Гуманістична освіта повинна створити умови, які уможливлювали для учня: повний індивідуальний розвиток; задоволення природних потреб у розвитку; всебічну суб’єктну активність у мисленні й дії; суб’єктне самовизначення; самореалізацію через самотворення власної особистості й актуалізацію своїх можливостей у дії; самопізнання; постійне самовдосконалення, пристосування до оточення, що змінюється.

Традиційна школа тільки частково створює учням умови для реалізації декотрих принципів гуманістичної освіти.

Ідеалізовані теоретичні концепції гуманістичної спрямованості, переважно психологічні та філософські, не запліднили належним чином педагогічної практики. Парадокс полягає в тому, що, попри гучне проголошення принципів гуманізації освіти, поширюється її дегуманізація: учнів неправильно розуміють, нехтують їхніми природними задатками, а також діють через примус, застосовують неадекватні педагогічні впливи, що заважають успішному перебігу процесів розвитку особистості тощо.

Результатом дегуманізації шкільного життя є його величезна стресогенність. Повсякденними явищами стали розлади поведінки дітей, зокрема неврози, агресія, загальмованість, надмірна збудливість, страхи. Внаслідок усього цього дедалі більше учнів не хоче іти до школи, нехтує шкільними обов’язками, потребує психіатричної консультації.

Оскільки особистість людини являє собою систему, зв’язану з оточенням, то умовою її оптимального розвитку є такі впливи (зовнішні стимули), які сприяють переходу структури особистості з вищого на нижчий рівень. Їх і слід вважати гуманістичними. А гуманістичною – тільки ту педагогіку яка забезпечує оптимальний розвиток особистості учнів. Ті ж

14

впливи які гальмують, унеможливлюють або порушують оптимальний розвиток учня, призводячи до стагнації, є негуманістичними.

Особистість учня формується під впливом багатьох зовнішніх чинників. Аналізуючи педагогічний процес і його результати, слід мати на увазі, що вчитель контролює тільки частину цих чинників. Інша ж їх частина діє незалежно від керованого й можна впливати на нього деструктивно. Отже, результати педагогічного процесу є функцією не тільки зовнішніх педагогічних чинників, а й чинників поза педагогічних.

Хоча зазначені проблеми перебувають в центрі уваги представників більшості напрямів психологічної науки, проте застосовані ними критерії не дають