18

класифікували на основі трьох галузей: когнітивної – інтелектуальне виховання, афективної – моральне виховання, психомоторно-регулятивної – формування вольових якостей і фізичне загартування.

Інтелектуальне виховання спрямоване на розвиток інтелектуальної культури особистості, пізнавальних мотивів, навичок мислительної діяльності, культури мислення, раціональної організації навчальної праці.

Вищою формою відображення об’єктивної реальності є мислення, яке, на відміну від чуттєвого відображення, дає можливість людині пізнати сутність, закономірні зв’язки в природі і суспільстві і, завдяки цьому, правильно будувати свою практичну діяльність. Причому суспільна практика сама виступає важливим джерелом мислення, всієї пізнавальної діяльності людини, основним критерієм її істинності.

Інтелектуальний розвиток людини здійснюється в процесі її взаємодії з природою і суспільством. У ході інтелектуального розвитку відбуваються зміни в змісті і формах мислення. Наприклад, у дитини на ранньому етапі її життя, до засвоєння нею активної мови, виявляється елементарне наочно дійове мислення, потім формується наочно-образне, мовне, розмірковуюче мислення.

У процесі розвитку молодшого школяра збагачується її чуттєвий досвід, розширюється розумовий кругозір, чому сприяють сім’я, позашкільні заклад, і саме навчання в школі.

Результатом мислительної діяльності людей є знання. Знання – знаряддя мислення, один із критеріїв активності виховного впливу. Засвоєння основ знань, накопичених людством, значною мірою здійснюється в системі народної освіти, шляхом наслідування досвіду старших поколінь, самоосвіти. В процесі набуття знань у школяра формуються погляди, ставлення, ідеали.

Основною базою для розумового виховання є навчальні дисципліни, різні форми позакласної і позашкільної виховної роботи, які є продовженням навчальної діяльності. Висхідною і зв’язуючою ланкою навчально-пізнавальної

19

діяльності школярів є народознавство, на основі якої реалізується народознавчий підхід до виховного процесу. Учні засвоюють культурно-історичний шлях рідного та інших народів. Багатогранність організаційно-педагогічних форм, спрямованих на вдосконалення розумового виховання учнів, становить три основні групи.

Перша група – форми роботи, спрямовані на виховання свідомого ставлення школярів до учіння, раціональну організацію їхньої навчальної праці, озброєння навичками самостійного набуття знань.

Друга група – форми навчально-освітньої діяльності, спрямовані на розвиток творчих здібностей, пізнавальної активності учнів.

Третя група – форми навчально-освітньої діяльності, спрямованої на розвиток індивідуальних інтересів, здібностей, нахилів, талантів.

На основі цих груп прогнозується діяльність школярів навчально-пізнавального характеру.

Звичайно, навчити – це дати учням знання, сформувати в них уміння і навички. Однак цього замало. Необхідно виховувати в них потребу, мотив, позитивне ставлення до набуття цих знань, вироблення умінь і навичок. Це вже моральний аспект виховання. Навчальна мотивація, тобто бажання, прагнення вчитися, виступає важливою умовою здобуття освіти. Коли вчитися повинні всі, тоді перед педагогом постає проблема – не лише дати знання, а й виховати потяг до них, сформувати позитивну установку, ставлення.

Мотивація – це виникнення активності людини для задоволення відповідної потреби. Шляхи стимулювання мотивації навчання такі:

- заінтересовувати учня в засвоєнні нових дій і понять через зв’язок їх з

уже закладеними в нього трудовою мотивацією і мотивацією навчання.

- забезпечити “проблемну включеність” учня через стимулювання потреби в орієнтуванні, новизні.

- підтримувати новизну не лише внаслідок засвоєння тієї чи іншої виконавчої діяльності, а також контролю, корекції й оцінки.

20

Завдяки самооцінці своїх сталих індивідуальних рис особистості учень може: глибше пізнати свою особистість; розумову свою поведінку; емпатично розуміти інших людей; осягати вищий рівень своєї самосвідомості; сприймати себе; самореалізуватися; вірити в свої можливості, в успішність своїх дій; виробляти стратегію особистого життя, напрям навчання.

21

2.1. Проблеми удосконалення навчально-виховного процесу в навчальному закладі.

Докорінні зміни в політичній, соціальній та економічній галузях і викликана ними побудова якісно нової системи національної освіти потребує радикального перегляду цілей, принципів, змісту, які могли б сприяти вихованню освіченої, культурної та професійно здібної особистості.

Сьогодні визнаємо, що значення науково доведених психологією положень про розвиток молодшого школяра в процесі навчання занижене. Досі основний наголос в організації навчання робиться на “проходження” матеріалу. Має місце спрощене розуміння педагогами розвитку учня як оволодіння ним певною сумою знань, умінь і навичок.

Загальним недоліком існуючої педагогіки є намагання замінити найскладніший і багатоаспектний механізм загального, трудового, індивідуального, соціального розвитку дітей повідомленням їм готових освітніх і технічних знань і виробленням деяких систем навчальних умінь

Навчальний процес недостатньо враховує власні цілі і пізнавальні запити учня, ставлячи його в залежне положення “вихованця”. Він не забезпечує учневі можливості самостійно вибрати цікаві для себе завдання, вчитися знаходити гіпотезу рішення, планувати його виконання, здійснювати це рішення і розвивати здатність самому себе контролювати при виконанні завдання.

У навчальних закладах замість істинного об’єднання всіх педагогів у справі розвитку особистості учня, культивується ізоляція навчальних предметів, навчання розділене жорсткими рамками і конкретними задачами кожного навчального часу.

Традиційний навчальний процес у школі в силу своєї поурочної роздрібненості недостатньо сприяє активізації мислительної діяльності учнів, хоча ядром особистості є розвинене мислення. Крім того, надмірна кількість

22

стандартних тренувальних задач замість комплексних, творчих , враховуючи індивідуальні особливості молодших школярів, спрощує мислительні потенції,