Поєднання педагогічного керівництва з ініціативою та самодіяльністю учнів. Педагогічне керівництво зу-мовлюється відсутністю в учнів життєвого досвіду; ви-ховання творчої особистості можливе, якщо існують умови для вияву самостійності й творчості, схвалюються ініціатива та самодіяльність. Цей принцип передбачає безпосередню участь учнів у плануванні своїх громадсь-ких справ, усвідомлення їх необхідності й значення, контроль за їх виконанням, оцінювання досягнутих результатів.
При цьому важливо запобігти жорсткому рег-ламентуванню діяльності дитячого самоврядування адмініструванню надмірній опіці.

Поєднання поваги до особистості вихованця з ро-зумною вимогливістю до нього. У ьому — головний сенс гуманістичної педагогіки щодо формування необхідних взаємин вихователів і вихованців, цей принцип передбачає: єдність вимог до вихованців з боку педагогів, контроль за їх поведінкою, гуманне ставлення до них, поважання їхньої думки та ін. Його втілення в життя ускладнюється тим, що серед учнів нерідко є складні, озлоблені діти. Педагог повинен бути терплячим до всіх дітей без винятку, поважати їх людську гідність. А.Макаренж наголошував, що треба висувати якнайбільше вимог до людини, але водночас і виявля-ти якнайбільше поваги до неї. Розумна вимогливість є також свідченням поваги до особистості дитини. Її ви-ховний потенціал зростає, якщо вона доцільна, випли-ває з потреб виховного процесу, із завдань всебічного розвитку особистості,

Індивідуальний підхід до учнів у вихованні. Такий підхід як індивідуальна корекція загальної системи ви-ховання — важлива вимога до організації виховного про-цесу і одна з умов підвищення його ефективності. Вихов-ні заходи, які не враховують цієї вимоги, не заторкують внутрішніх сторін особистості вихованця й тому мало-ефективні. Результати виховного процесу значною мірою залежать від того, наскільки в ньому враховано вікові та індивідуальні особливості учнів. "Вихователь повинен прагнути пізнати людину такою, — писав К.Ушинський, — якою вона є насправді, з усіма її слабкостями і в усій її величі, з усіма її буденними дрібними потребами і з усіма її великими духовними вимогами... Тоді тільки буде він спроможний черпати в самій природі людини засоби виховного впливу, — а засоби ці величезні".

Принцип системності, послідовності й наступності у вихованні. Виходить з того, що для формування свідо-мості, вироблення навичок і звичок поведінки потрібна система певних послідовних виховних заходів. Такі яко-сті людської особистості не можна сформувати, якщо виховний процес являтиме собою випадковий набір ви-ховних заходів, що матимуть епізодичний, а не систем-ний характер. Реалізація цього принципу передбачає пе-редусім, що залежно від віку та рівня розвитку учнів педагог добирає зміст і методику виховної роботи з ни-ми. З віком змінюється педагогічне керівництво дитя-чим колективом, що виявляється у наданні йому більшої самостійності в усіх питаннях його життєдіяльності. Під-вищується і вимогливість до нього вихователів. Важли-во прогнозувати можливі наслідки заходів впливу на школяра. Індивідуальний підхід потрібен до кожного вихованця, а не лише до тих, хто вирізняється незвич-ною поведінкою. Досвідчені педагоги намагаються ба-чити кожного учня таким, яким він є, і відповідно до цього будувати виховну роботу з класом.

Єдність педагогічних вимог школи, сім'ї і громадсь-кості. Повинна охоплювати всі сторони навчально-ви-ховної роботи школи, всі форми діяльності учнівського та педагогічного колективів, сім'ї, знаходити свій вияв у змісті, формах навчання та виховання, у правилах поведінки школярів, у стилі життя школи, її традиці-ях. Така єдність є однією з умов оптимізації виховного процесу. Школа як провідна ланка в системі виховання учнівської молоді повинна не лише залучати до цієї спра-ви сім'ю, громадські та інші організації, а й озброювати їх основами психолого-педагогічних знань, передовим досвідом виховання, дбати про підвищення педагогічної культури батьків.

Концепція національного виховання розглядає такі його принципи:—

народність — єдність загальнолюдського і націо-нального. Національна спрямованість виховання, ово-лодіння рідною мовою, формування національної сві-домості, любові до рідної землі та свого народу; прище-плення шанобливого ставлення до культури, спадщи-ни, народних традицій і звичаїв, національно-етнічної обрядовості всіх народів, що населяють Україну;—

природовідповідність — урахування багатогранної й цілісної природи людини, вікових та індивідуальних особливостей дітей, їх анатомічних, фізіологічних, пси-хологічних, національних та регіональних особливостей;—

культуровідповідність — органічний зв'язок з іс-торією народу, його мовою, культурними традиціями, з народним мистецтвом, ремеслами і промислами, за-безпечення духовної єдності поколінь;—

гуманізація — створення умов для формування кращих якостей і здібностей дитини, джерел її життє-вих сил; гуманізація взаємин вихователя і вихованців; виховання — центр навчально-виховного процесу, по-вага до особистості, розуміння її запитів/інтересів, гід-ності, довір'я до неї; виховання гуманної особистості;—

демократизація — усунення авторитарного стилю виховання, сприйняття особистості вихованця як вищої соціальної цінності, визнання й' права на свободу, на розвиток здібностей і вияв індивідуальності. Глибоке ус-відомлення взаємозв'язку між ідеалами свободи, права-ми людини і громадянською відповідальністю;—

етнізація — наповнення виховання національним змістом, що передбачає формування самосвідомості гро-мадянина. Забезпечення можливості всім дітям навча-тися у рідній школі, виховувати національну гідність, національну свідомість, почуття належності до свого народу. Відтворення в дітях менталітету народу, увіч-нення в підростаючих поколіннях специфічного, що є в кожній нації, виховання їх як типових носіїв націо-нальної культури. Принцип етнізації — невід'ємна скла-дова соціалізації дітей, він однаковою мірою стосуєть-ся всіх народів, що живуть в Україні.

Лише сукупність цих принципів забезпечує успішне визначення завдань, підбір змісту, методів, засобів і форм виховання. Єдність принципів