Послідовницею К.Д.Ушинського в питаннях розвитку мови дітей дошкільного віку була Є.М.Водовозова (1844-1923). Вона розробила теоретичні засади виховання і розвитку дітей дошкільного віку. Педагогічні погляди Є.М.Водовозової знайшли своє втілення в її основній праці “Розумовий і моральний розвиток дітей від першого прояву свідомості дошкільного віку” (1871).

Вона відстоювала, слідом за К.Д.Ушинським, навчання і виховання дітей дошкільного віку на народному фундаменті, на рідній мові, народних піснях, казках, загадках, приказках.

Особливу увагу слід надавати взаємозв’язку слова і уявлення, бо уявлення є основою збагачення словника дітей. Про все, що дитина називає, вона повинна мати правильне розуміння, “кожному поняттю надавати належну форму”. Звертаючись до батьків, Є.М.Водовозова закликала їх бути уважними до дитячої мови, не дозволяти спотворювати слова, своєчасно виправляти мовні помилки.

Основою розвитку мови дітей Є.М.Водовозова вважала розвиток органів чуття і на цій основі ознайомлення дітей з предметами та явищами навколишнього світу, збагачення дітей знаннями, щоб їм було про що говорити. [4,45].

Є.М.Водовозова розробила цілий ряд вправ для розвитку органів чуття. Так, для розвитку дотику рекомендується обмацувати кожну нову іграшку, предмет, а потім на дотик із закритими очима визначити його форму, поверхню. [4,45].

Є.М.Водовозова визначила зміст ознайомлення дітей з суспільним життям, з поступовим ускладненням від двох-трьох до шести-семи років.

Одним із методів розвитку рідної мови дітей цього віку педагог вважає ігри з лялькою. Починаючи з чотирьох років Є.М.Водовозова радить використовувати з метою розвитку рідної мови загадки і прислів’я. Ці малі жанри народного фольклору викликають у дітей цікавість до народного слова розвивають гостроту розуму, швиткість думки, красу соковитого народного слова, привчають дітей порівнювати між собою часом зовсім не схожі предмети. Педагог високо цінувала художні твори, які радила вихователям і батькам використовувати з метою розвитку мови.

Є.І.Тихеєва (1867-1949) справедливо вважається основоположником методики розвитку мови дітей дошкільного віку.

Найповніше своїпогляди на навчання дітей рідної мови вона виклала у книзі “Рідна мова та шляхи її розвитку” (1913,1923), в якій наголошувала на необхідності починати навчати дітей рідної мови задовго до школи.

Результати тривалих досліджень у галузі розвитку мови вкладені нею в книзі “Розвитиє речи дошкольника” (1937, 1948, 1967, 1971). Центральне місце в педагогічній спадщині Є.І.Тихеєвої займає вчення про значення рідної мови в житті дитини, в її розумовому розвитку. [4,50].

Слідом за К.Д.Ушинським, вона називала рідну мову великим наставником і педагогом, без якого не можна навчати і виховувати дітей. Важливими для вихователя стали її слова про те, що “рідна мова – це основа розумового розвитку, це скарбниця всіх знань”. Є.І.Тихеєва підкреслювала тісний зв’язок рідної мови і мислення. Вона говорила, що рідна мова – “це наше мислення, що втілюється в словах, це шлях до самостійної творчої роботи, це наше духовне багатство”. [19;10].

Вирішального значення в розвитку мови педагог надавала дорослим, які повинні самостійно і систематично проводити мовні вправи. Так, для розвитку мовного слуху та вправлення мовного апарату у вимові звуків Є.М.Тихеєвою розроблено відповідні ігрові вправи з іграшками, вправи та звуконаслідування людського голосу. Для розвитку розуміння мови дорослі повинні дітям показувати різні предмети, іграшки, ляльки, відтворювати дії з ними : лялька стоїть, лялька сидить, лялька спить, лялька танцює тощо.

Розробляючи теоретичні основи методики розвитку рідної мови, Є.І.Тихеєва центральне місце відводила принципу наочності. На перше місце вона ставила реальні предмети, іграшки, на друге – картинки. Вона вимагала, щоб у дитячому садку обов’язково була дидактично обладнана лялька. Лялька, яка може використовуватись тільки на заняттях з дидактичною метою – “сенсорного та лінгвістичного виховання”. [4,52].

Своєрідність методики Є.І.Тихеєвої полягає у тому, що в її основу покладено види діяльності та різні види ігор і занять (про це свідчать розділи “Екскурсії”, “Спостереження”, “Картини”, “Бесіда”, “Заняття по живому слову” тощо), а не спеціальні завдання з розвитку мови (скажімо, виховання звукової частини мови, граматичної будови мови тощо). В цьому її недоробка. В усіх заняттях, розроблених Є.І.Тихеєвою, основну увагу звернено на збагачення словника і розвитку зв’язної мови; інші завдання з розвитку мови висвітлені недостатньо.

Досить грунтовно розроблені Є.І.Тихеєвою методи навчання дітей рідної мови: спостереження, яке є основою будь-яких знань дитини; метод безпосередньо ознайомлення дітей з навколишнім – екскурсії, екскурсії огляди та екскурсії за межі дитячого садка; дидактичні лексичні вправи; розмовляти індивідуально з кожною дитиною; навчання дітей розповіданню; участь у святах.

У педагогічній спадщині В.О.Сухомлинського є багато методичних порад стосовно розвитку та навчання дітей рідної мови. Досвід його роботи з дітьми шести років описано в книзі “Серце віддаю дітям”. Любов до слова рідної мови пронизує всі педагогічні праці В.О. сухомлинського. Рідна мова, за його словами, це безцінне духовне багатство, в якому народ живе, передає з покоління свою мудрість і славу, культуру і традиції. Любов до Батьківщини неможлива без любові до рідного слова. Звідси випливає перше й основне завдання у вихованні молодого підростаючого покоління – прищепити з раннього дитинства любов до рідної мови. Друге завдання в розвитку мови дітей і ознайомлення з навколишнім – перші наукові знання, істини дитина повинна пізнавати з явищ природи. [4,56].

Важливим методом розвитку мови дітей називає В.О.Сухомлинський казку. Казка – невичерпне джерело патріотичного виховання вже тому,