Провідним принципом введення нових слів з української мови є групування їх за темами. Тематичний принцип дозволяє не тільки знайомити дітей з новими словами, а й включати їх в активне розмовне мовлення, будувати діалог з відповідної теми, складати розповіді в межах однієї теми.

Теми для занять вихователь може добирати довільно. При цьому слід враховувати вік дітей, рівень знань про навколишнє та ін.

У варіативних програмах з розвитку українського мовлення різні автори рекомендують різну тематику. Проте, керуючись принципом практичного значення слова для даного етапу навчання, доцільно починати заняття з української мови темами “Знайомство”, “Ввічливі слова”. Адже з перших занять діти повинні вітатись, прощатись один з одним і з вихователем, вживати ввічливі слова. Найближчими темами для дітей дошкільного віку є: “Дитячий садок”, “Іграшки”, “Сім’я”. Саме в них потрібно починати навчання другої мови.

Кількість тем визначається віковою групою. У середній групі досить п’яти-шести тем протягом року (“Знайомство”, “Ввічливі слова,” “Дитячий садок,” “Іграшки,” “Ігри,” “Сім’я”). У старших групах кількість тем можна збільшити до 12-13. При цьому повторюються попередні теми з поступовим нарощуванням кількості нових слів і вводяться нові теми (“Зовнішній вигляд людини”, “Одяг та взуття”, “Свійські тварини та птахи”, “Кольори”, “Рахунок”, “Продукти харчування”, “Свята”, “Пори року”, “Наша Батьківщина”).[18,160].

До кожної загальної теми вихователь складає тематичний словник за весь період навчання (один, два, три роки). Тематичний словничок охоплює слова всіх частин мови, як повнозначні, так і службові. Наприклад, тематичний словничок до теми “Знайомство”: добрий день, добридень, знайомитись, ім’я, по-батькові, прізвище, вітатись, розмовляти, як, так, моє, твоє, тебе, мене, новенький, новачок, українець, українка, хлопчик, дівчинка, лялька, діти, друзі, подруга, соромитися, соромливий, веселий, приємно, дуже, розповідати, запрошуємо, до побачення.

Вводячи нову лексику, обов’язково слід пам’ятати про принцип обмеженого словникового мінімуму, нормування кількості нових слів на кожному занятті відповідно до віку дітей, теми, року чи етапу навчання, рівня мовного розвитку. Так, у середній групі на одне заняття рекомендується планувати від двох до чотирьох нових слів, у старшій – чотири-шість.

Принципи практичного значення слова та частотності вживання слів дозволяють педагогу самостійно варіювати добір слів відповідно до місцевих умов, сезону тощо (професії батьків, види транспорту, одяг, свята та ін.).

В основі словникової роботи лежить чуттєвий досвід дитини, процеси відчуття і сприймання. Відчуття є первинною формою відображення об’єктивної дійсності в мозку людини, це відправний пунктпізнання. Відчуття і сприймання – єдине джерело знань про навколишній світ.

Необхідною умовою відчуттів і сприймання є безпосередня дія об’єктивного подразника на аналізатори дитини. Відчуття і сприймання психологи називають сенсорикою, сенсорним досвідом дитини, який і становить суть наступного принципу введення нової лексики – встановлення в свідомості дитини зв’язку між фактом дійсності і словом , що означає цей факт, або введення слова на основі чуттєвого досвіду. В ході безпосереднього ознайомлення з предметами та явищами у дитини формується уявлення про них, яке потім закріплюється у слові .

Дитина повинна засвоювати слово в такій послідовності: а) відчуття окремих властивостей, ознак, якостей предмета (глиняний, полив’яний, глибокий, гладенький, коричневий); б) сприймання цілісного образу (полумисок); в) формування уявлення про предмет (наливають перші страви, посудина для їжі), поняття (посуд); г) відображення поняття в слові (полумисок).

Діти розглядають ці предмети, беруть у руки, діють з ними, засвоюють їх назви.

Після цього нові слова закріплюють на заняттях з розвитку українського мовлення або протягом дня. Діти обов’язково повинні діяти з цими іграшками, предметами чи речами в різноманітних видах діяльності (ігровій, трудовій, образотворчій), тобто вступає в дію принцип засвоєння нового слова на основі активної практичної діяльності.

На початкових етапах навчання дітей української мови краще знайомити їх із значенням нового слова шляхом показу натуральної, предметної наочності. Це допоможе дітям не тільки пов’язати слово з предметом, а й ще раз сприйняти сам предмет, побачити в ньому непомічені раніше властивості та якості.

Вихователь промовляє назви нових предметів двічі, другий раз – в іншому порядку.

Після введення нових слів їх потрібно закріпити.

Закріплення слів здійснюють у певній послідовності: впізнавання слова, добір його з наочним підказуванням.

З метою перевірки, чи запам’ятали діти нове слово, чи можуть його впізнати, вихователь по черзі показує картинки (чи самі предмети) й запитує: “Це лялька чи ні?”, “Це човник чи ні?”. Діти повинні сказати: “Так, це човник” або“Ні, це лялька”.

У вихователя на столі предмети, у дітей – картинки. Вихователь показує предмет і пропонує дітям знайти картинку з таким самим зображенням.

Використовують ігри та ігрові вправи типу “Чого не стало?”, в яких діють діти, а вихователь відгадує, чого не стало, називає предмети, які сховали діти.

Добір слова без наочного підказування можна здійснювати в іграх типу “Чарівна скринька”, “Чарівна торбинка”. Вихователька, не показуючи предмети, називає їх і запитує у дітей, що саме вони хотіли бузяти зі скриньки чи торбинки. Дитина спочатку називає слово, потім дістає предмет і знову називає його.

Проблема словникової роботи з дошкільниками залишається актуальною на сьогоднішній день.

2.2. Вивчення стану словникової роботи з дітьми старшого дошкільного віку.

Виховання правильного словотворення – одне з найважливіших завдань у системі виховної роботи сім’ї, дошкільної та шкільної освіти.

Усна народна творчість є невичерпним джерелом виховання і навчання підростаючого покоління. У ній відбивається життя народу, його історія, мова, мораль, народна мудрість.