Спадковість і розвиток особистості

ПЛАН

Історичний аспект проблеми впливу спадковості на розвиток особистості

Спадкові особливості людини

Педагогічний аспект генетичних досліджень

Історичний аспект проблеми впливу спадковості на розвиток особистості

Людина є природною істотою. Як природне створіння вона наділена природними силами, задатками і здібностями, які впливають на соціальний розвиток і формування її як особистості. Питання впливу спадковості на розвиток по-різному розглядалося дослідниками.

У 1862 р. німецькі біологи Ернст Геккель і Фріц Мюллер відкрили біогенетичний закон, відповідно до якого онтогенія (індивідуальний розвиток) є коротким і швидким повторенням філогенії (розвитку виду). Суть його в тому, що біологічний розвиток індивіда, починаючи із зародка, повторює всі основні стадії, які пройшов той чи інший вид у процесі своєї попередньої еволюції. Факти свідчать про те, що людина справді в своєму індивідуальному розвитку частково повторює розвиток предків. Але розширення змісту даного закону на весь процес індивідуального розвитку людини недопустиме: є ознаки, які виникають внаслідок пристосування людини до умов життя і вони не передаються наступним поколінням.

Німецький психолог Вільям Штерн (1871 – 1838), автор класичних робіт з дитячої психології, систематично вивчав особливості людей і створив теорію конвергенції (від лат. – наближатися, сходитися) двох факторів. Відповідно до цієї теорії розвиток дитини визначається взаємодією спадковості і середовища. Вирішальну роль при цьому відіграє спадковість. Середовище – це умова, в якій реалізуються визначені спадковістю особливості людини.

Творець психоаналітичної теорії Зігмунд Фрейд (1856 – 1939) вважав, що основою індивідуального й особистісного розвитку людини є природжені потяги або інстинкти. Статевий інстинкт поглинає як свідомість, так і підсвідому сферу психічної діяльності індивіда, неабияк впливає на його дії та вчинки. Оскільки задоволення статевих інстинктів наштовхується на соціальні і моральні перепони, то людина живе у постійних конфліктах з суспільством, які стають причиною неврозів, психічних потрясінь й аморальних вчинків.

На основі анатомо-фізіологічних, біологічних, психологічних, соціологічних ідей розвитку дитини в зарубіжній педагогіці була розроблена теорія спонтанного розвитку дітей, і сформувалася особлива наука про дітей – педологія. Перші роботи педологічного характеру належать початку ХХ ст. (Г.С.Холл, Дж.Болдуін, Е.Мейман, В.Прейер, В.М.Бехтерев та ін.).

Педологія пов’язувала розвиток людської особистості насамперед із спадковістю. Вона вперше зосередила серйозну увагу на необхідності психолого-педагогічного вивчення особливостей розвитку дітей і урахуванні цих особливостей у процесі навчання та виховання.

До кінця 20-х р. педологія почала претендувати на роль «марксистської науки про дітей», монополізуючи право на вивчення дитини, усуваючи педагогіку, анатомію і фізіологію дитячого віку, поглинаючи психологію. Надмірне захоплення тестами, за допомогою яких визначався коефіцієнт розумової обдарованості дітей, ігнорування власної діяльності учнів, провідної ролі виховання і навчання в розвитку дитини та інші положення педології викликали серйозну критику, особливо з боку радянської влади.

Помилка педологів була не в тому, що вони надавали великого значення спадковості, а в абсолютизації ролі спадковості в долі людини. Помилкою був і дуалістичний підхід до розуміння самої природи людини як біосоціальної істоти. Людина має, вважали вони, біологічний «фундамент» і соціальну (сформовану впливами середовища і педагогів) його «надбудову». Тим часом, розвиток людини – не надбудова соціального начала над природним, а процес становлення природи людиною (С.Л.Рубінштейн).

У другій половині 30-х р. розгром педології звів проблему спадковості до уявлень про всемогутність впливів середовища і цілеспрямованого виховання.

Спадкові особливості людини

Сьогодні педагогічна наука не може успішно вирішувати проблеми виховання людської особистості без внесення до свого змісту даних сучасної генетики – науки про спадковість і мінливість організмів.

Генетика довела, що властивості організму зашифровані у своєрідному генетичному коді, який зберігає і передає інформацію про властивості організму.

Генетична інформація виникає при заплідненні. Це припущення має суттєве значення для педагогіки. Первісний органічний зв'язок між природним і соціальним у психічному розвитку людини означає, що в людській психіці немає жодного компонента, який був би лише природним або соціальним. Взаємозв’язок спадковості, середовища і виховання ілюструє схема. Базою є спадковість, яка розвивається при взаємодії головних зовнішніх факторів – середовища і виховання. Взаємодія трьох факторів може бути оптимальною (рівнобічний трикутник), або за умов переоцінки одного із зовнішніх факторів (вершина С1 або С2) – негармонійною. Буває і так, що успадкована основа недостатньо розвивається як середовищем, так і вихованням (трикутник АВС3). Дана схема одночасно демонструє, що жоден із факторів не діє самостійно і результат розвитку залежить від їх погодженості.

Генетикою встановлено, що в того самого індивіда гамети, тобто зрілі продуктивні клітини, здатні до запліднення, не схожі одна на одну за складом хромосом і генів. Тому в межах тої самої сім’ї відмінності між дітьми досить великі. Їх переважно пояснюють зовнішніми умовами життя дітей, а не спадковістю. Однак і близнюки (за винятком ідентичних), що виросли в той самий час і за дуже схожих обставин, найчастіше мають досить помітні індивідуальні відмінності. З іншого боку, спостереження за ідентичними близнюками, що з перших днів життя потрапили в різні умови, не мали контактів між собою, показують наявність у них багатьох спільних не лише зовнішніх, а й психічних ознак.

Генотип як джерело інформації про індивідуальність складається з двох частин – детермінованої і змінної.

Детермінована частина забезпечує продовження людського роду, а також видові задатки людини як представника людського роду: здатність до оволодіння мовою, прямоходіння, трудової діяльності, мислення. Від батьків до дітей передаються зовнішні ознаки: особливості будови тіла, конституції, колір волосся, очей, форма обличчя. Стабільними є генетично запрограмоване поєднання в організмі різних білків, група крові,