Педагогічний процес є частиною глобальної, вселюдської соціально-педагогічної системи, яка виховує нове покоління, від котрих залежатиме доля всієї цивілізації; тому природно виникає необхідність об’єктивно розібратися, що потрібно відкинути, а що зберегти у великій теоретичній спадщині і педагогічному досвіді виховання людяності.

Школі потрібен інструментований педагогічний процес, побудований на тісному зв’язку знань, почуттів, поведінки, пріоритетності підходу до дитини, як суб’єкта виховання.

Характерною рисою такого педагогічного процесу є відсутність будь-якого тиску на дитину і селекції, стресових ситуацій, ніяких конфліктів між учителями і учнями. Замість одноманітності і обов’язковості має бути свобода вибору, демократичний стиль і норми людських стосунків.

Постала нагальна проблема ефективніше використовувати в гуманному вихованні духовні надбання народу. На жаль, бракує наукових та методичних розробок означеної проблеми, що гальмує їх впровадження у практику школи.

Забезпечення досягнення виховної мети – формування гуманних відносин учнів-підлітків – вимагає посилення в навчальних закладах стимулюючих гуманних функцій виховного процесу.

Сучасна педагогічна наука наголошує на тому, що у керуванні виховним процесом слід виходити із глибокої сутності гуманізму і природи самого виховання, його потреб і інтересів як суб’єкта виховної діяльності.

Натомість під керуванням розуміється організація різнобічної пізнавально творчої діяльності учнів, встановлення духовної близькості, стосунків взаємної поваги й довір’я між вихователем і вихованцем. Останнє спрямоване на створення умов для творчого самовиявлення особистості, зростання її самосвідомості.

Діяльності педагога притаманні і загальні закономірності, виявлення яких дає можливість застосовувати певні алгоритмічні приписи для розв’язання певного класу гуманних виховних задач і виділити їх типи з тим, щоб можна було діяти з наукових позицій.

Сучасна освіта повинна стати тією галуззю соціокультурної життєдіяльності, де відбувається становлення духовно зрілої, вільної особистості, спроможної відповідати за долю цивілізації й культури, захищати загальнолюдські цінності, творити цілісний гуманний світ.

Коло людей, з якими індивід вступає в ті чи інші взаємини, змінюється протягом усього його життя. З одними стосунки бувають тривалими, постійними, з іншими – короткочасними або й випадковими. Та всі вони так чи інакше впливають на індивіда, вносять певні зміни в його реакції на оточуючих, на всю навколишню дійсність, викликають також зміни в його сприйманні себе самого, в його характері.

Проте, вирішальну роль у цьому відношенні відіграють постійні взаємини, що виникають в процесі спілкування спочатку в родинному колі, потім – з ровесниками в дитячому садку, а згодом – з членами учнівського колективу класу, школи.

Особистість дитини – її характер, почуття, мотиви діяльності та поведінки, інтереси, бажання – формується в процесі відносин з оточуючим світом. Так, природнє середовище, що повсякчасно справляє певний вплив на дитину, не може проте зрівнятись із значенням для неї взаємин з людьми. Ці стосунки – найголовніші, визначальні. Саме люди виховують у дитини те чи інше ставлення до оточуючого світу ( до природи, речей). Від дорослих вона вчиться любити рослини, тварини, відчувати красу пташиної пісні, милуватися журавлиним ключем в осінньому небі або ж бути байдужою до цього всього.

В процесі спілкування і певних суспільних відносин поступово збагачується досвід людини, відбуваються зміни в її діяльності та поведінці.

Чим старшою стає дитина, тим більше у неї знань, досвіду, тим глибше сприймає і осмислює вона все, що відбувається навколо неї. Десь в період з 10-11 до 14-15 років, який прийнято називати підлітковим віком, з’являються значні й істотні зміни в обставинах життя та у внутрішньому світі дитини. Не випадково цей період називають “перехідним”, навіть “критичним”. У цей час інтенсивно відбувається фізичний , соціальний і моральний розвиток дитини. Помітними стають важливі зрушення в свідомості, почуттях і поведінці.

Життєвий досвід підлітка дає йому можливість значною мірою самостійно і більш критично підходити до аналізу, узагальнення та оцінки фактів, які він спостерігає в житті, усвідомлювати власну діяльність і поведінку. Стосунки між людьми, норми їх поведінки, поняття “справедливість”, “чесність”, посідають чи не найголовніше місце в свідомості дитини-підлітка.

Знання взаємин між членами учнівського колективу дозволяє вчителю зробити процес морального виховання більш ефективним. Моральне виховання дитини в усі періоди її життя є двостороннім процесом, причому і вихователь, і вихованець відіграють в ньому активну роль. Ця визначальна риса виховного процесу особливо виразно виступає при аналізі впливу вчителя на формування гуманних відносин учнів.Писхологічні витоки моральних цінностей лежать у людських бажаннях, оскільки вони є справжнім змістом нашого життя, особистим ставленням до всіх явищ світу. Тому моральні цінності завжди є фактом бажання, а їх виховання рівнозначне їх переживанню, Кожна особисто вироблена цінність поза переживанням узагалі неможлива.