Педагогічні науки

Проблеми підготовки спеціалістів

КОМПЕТЕНТНІСНИЙ ПІДХІД У МНОЖИНІ СУЧАСНИХ ПІДХОДІВ ДО ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ ФАХІВЦІВ

Завдання, які поставлені перед вітчизняною освітою, обумовили переосмислення існуючих, пошук та впровадження нових підходів до організації та здійснення навчального процесу у професійних навчальних закладах.

Найбільш відомим та всеосяжним підходом є системний підхід. Він дозволяє ставитися до будь-якого об’єкту (людини, предмету, діяльності, явища, події та ін.) навколишньої дійсності як до системи. Використання цього підходу до певних груп об’єктів забезпечує отримання відомих структурних елементів. Розглянемо у якості таких об’єктів особистість та діяльність.

Структурними елементами діяльності В.А.Козаковим називаються суб’єкт, процес, предмет, умови, продукт, мета, мотив, засоби-способи, результат. В дидактиці вищої школи діяльнісний підхід реалізований до змісту, організації та здійснення навчання. Складові змісту навчання впорядковуються в послідовності виконання майбутнім фахівцем професійної діяльності, а також відповідним чином формулюються рекомендації стосовно виконання загальнонавчальної діяльності студентів. Організація навчання відбувається згідно частин дії: мотиваційної, орієнтовної, виконавчої, контрольної. Здійснення навчального процесу включає два аспекти: формування умінь професійної діяльності студентів під час практичних і лабораторних занять, практик, курсового і дипломного проектування, а також формування загальнонавчальних умінь студентів.

Структурними елементами особистості за К.К. Платоновим є: спрямованість особистості, досвід, особливості психологічних процесів, типологічні властивості. Особистісний підхід до професійної освіти [1, с. 54] змінює уявлення про її пріоритетні завдання. Він бачить їх в розкритті сутнісних сил особистості, її інтелектуального й морального потенціалу, її здатності вільно орієнтуватися в складних соціальних і професійних обставинах, не тільки обслуговувати існуючі технології, але й здійснювати інноваційні, творчі процеси. Сполучення таким чи іншим чином зазначених підходів породило цілу низку інших підходів: культурологічний, аксіологічний, контекстний, професійно-технологічний, компетентнісний та ін.

Культурологічний підхід полягає в спрямованості освітнього процесу на становлення культурної особистості фахівця, формування студента як носія загальної й професійної культури, що забезпечує його повноцінне існування в навколишньому світі й у професійній діяльності [1, с. 54].

Суть аксіологічного підходу полягає [1, с. 54] в орієнтації професійної освіти на формування в студента системи загальнолюдських і професійних цінностей, що визначають його відношення до світу, до своєї діяльності, до самого себе як людини й професіоналу.

Теорія контекстного навчання розроблена в розвиток діяльнісного підходу до наслідування соціального досвіду (О.О.Вербицький). Контекстне навчання представляє собою реалізацію динамічної моделі руху діяльності студентів: від власно навчальної діяльності (в формі лекції, наприклад) через квазіпрофесійну (ігрові форми) і навчально-професійну (науково-дослідна робота студентів, виробнича практика та ін.) до власно професійної діяльності.

Професійно-технологічний підхід дозволяє вибудувати психолого-педагогічні процедури діяльності суб'єктів освітнього процесу в контексті з виробничими діями, операціями, процесами професійної діяльності фахівця.

На зміну ЗУНівському підходу, який забезпечував загальне уявлення про способи виконання певної діяльності та сформованість загальнопрофесійних умінь, прийшов компетентнісний підхід. До нього пред’являються вимоги забезпечення сформованості професійних якостей, поведінкових актів та виконавчих дій на рівні посадових вимог можливого працевлаштування і, в той же час, на рівні вимог наступного освітнього рівня (у разі продовження освіти).

Поняття компетентності в педагогіці розуміється дещо по-різному. З однієї сторони, компетентність – це інтеграційне утворення, яке не зводиться ні до окремих якостей особистості або їх суми, ні до окремих знань, умінь, навичок. Вона відображає не тільки потенціал, що є у людини, і здатність його використовувати, але і породжує нові явища, якості життя і діяльності, дозволяючи людині бути успішною [2, с.61]. Тоді можна погодитись із тим, що обов'язковими компонентами компетентності [3, с.37] є: позитивна мотивація до прояву компетентності; ціннісно-смислові уявлення (відношення) до змісту й результату діяльності; знання, що лежать в основі вибору способу здійснення відповідної діяльності; уміння, досвід (навичка) успішного здійснення необхідних дій на базі наявних знань. З іншої сторони, компетентність – це [4, с.61] структурний елемент особистості педагога професійної школи, видами якого є соціально-правова, спеціальна, персональна компетентність, аутоконпетентність, екстремальна професійна компетентність.

Література

1. Никитина Н.Н., Железнякова О.М., Петухов М.А. Основы профессионально-педагогической деятельности: Учеб. Пособие для студ. учреждений сред. проф. образования. – М.: Мастерство, 2002. – 288 с.

2. Луценко Л.И. Компетентностная модель повышения квалификации директора школы // Педагогика: Научно-теоретический журнал. – 2005. – № . – С.61-68.

3. Битюцких О.К. Компетентностная технология общепрофессиональной практической проектировочной подготовки студентов технического вуза: Дис. ... канд. пед. наук. – М, 2006.

4. Зеер Э.Ф. психология личностно ориентированного профессионального образования. Екатеринбург: Изд-во Урал. гос. проф.-пед. ун-та, 2000. – 258 с.