освіти та здійснення відповідного моніторингу якості освіти в європейських країнах відбувається поступово, супроводжується широким обговоренням фахівцями і педагогічною громадськістю та глибоким науково-дидактичним обґрунтуванням. Оскільки поняття ключових компетентностей досить багатогранне, його визначення й трактування є постійним предметом дискусій.
Проаналізуємо деякі точки зору, що існують сьогодні з цього питання. Міжнародна комісія Ради Європи у своїх документах розглядає поняття "компетентності" як загальні, або ключові, вміння, базові вміння, фундаментальні шляхи навчання, ключові кваліфікації, кроснавчальні вміння або навички, ключові уявлення, опори, або опорні знання3.
Компетентності, на думку експертів РЄ, передбачають:
- спроможність особистості сприймати і відповідати на індивідуальні та соціальні потреби;
- наявність у неї необхідного для цього комплексу стосунків, цінностей, знань, умінь і навичок.
Сьогодні готовність українських педагогів до впровадження компетентнісного підходу в систему освіти є не тільки декларованою, а й реальною, адже в проекті державного стандарту основної школи зроблено перші кроки з його впровадження і педагогічна громадськість залучена до обговорення поняття ключових компетентностей та механізмів впровадження їх у зміст освіти.
Вже зараз доцільно говорити про деякі концептуальні положення, які можна вважати "загальноприйнятими".
Більшість українських педагогів погодилася з трактуванням основних понять цього підходу, визначивши, що під терміном "компетенція" розуміється передусім коло повноважень певної організації, установи або особи. В межах своєї компетенції особа може бути компетентною або некомпетентною в тих чи інших питаннях, тобто мати/набути компетентність (компетентності) у певній сфері діяльності. Оскільки йдеться про процес навчання і розвитку особистості, що відбувається в системі освіти, то одним з результатів освіти й буде набуття людиною набору компетентностей, необхідних для діяльності в різних сферах суспільного життя.
Під поняттям компетентнісний підхід розуміють спрямованість освітнього процесу на формування і розвиток ключових (базових, основних) і предметних компетентностей особистості. Результатом такого процесу буде формування загальної компетентності людини, що є сукупністю ключових компетентностей, інтегрованою характеристикою особистості. Така характеристика має бути сформована у процесі навчання і містити знання, вміння, стосунки, досвід діяльності й поведінкові моделі особистості.
Компетентнісний підхід в освіті пов'язаний з особистісно-орієнтованим і діяльнісним підходами до навчання, оскільки стосується особистості учня й може бути реалізований і перевірений тільки в процесі виконання конкретним учнем певного комплексу дій. Він потребує трансформації змісту освіти, перетворення його з моделі, яка існує об'єктивно, для "всіх" учнів, у суб'єктивні надбання кожного учня, що можуть бути вимірювані. Трансформація змісту освіти насамперед визначається принципово іншим підходом до її відбору і структурування, які мають бути підпорядковані кінцевому результату освітнього процесу: набуття учнем компетентностей. Це потребує відповідної системи запровадження змін у зміст освіти:
1) визначення переліку ключових компетентностей;
2) визначення змісту (напрямів набуття) кожної з них;
3) ідентифікації їх з окремими освітніми галузями, а потім з окремими предметами (визначення переліку і змісту галузевих і предметних компетентностей);
4) відбору змісту предмета, який може забезпечити формування всієї системи компетентностей;
5) встановлення рівня сформованості та показників сформованості компетентностей на кожному етапі й кожному році навчання;
6) розробку системи контролю та корекції процесу формування компетентностей учня.
Ключова компетентність, на думку українських педагогів, є об'єктивною категорією, яка фіксує суспільно визнаний комплекс знань, умінь, навичок, стосунків тощо певного рівня, що можуть бути застосовувані у широкій сфері діяльності людини. Вона може бути визначена як здатність людини здійснювати складні поліфункціональні, поліпредметні, культуродоцільні види діяльності, ефективно розв'язуючи відповідні проблеми. Кожна з таких компетентностей передбачає засвоєння учнем не окремих, не пов'язаних один з одним елементів знань і вмінь, а оволодіння комплексною процедурою, в якій для кожного виділеного напряму її набуття наявна відповідна сукупність освітніх компонентів, що мають особистісно-діяльнісний характер.
З точки зору вимог до рівня підготовки випускників, ключові компетентності є інтегральними характеристиками якості підготовки учнів, пов'язаними з їх здатністю цільового осмисленого застосування комплексу знань, умінь, навичок, стосунків щодо певного міждисциплінарного кола проблем. Вони відбивають предметно-діяльнісну складову загальної освіти й покликані забезпечити комплексне досягнення її цілей.
Отже, основні ознаки життєвих (ключових) компетенцій:
1) поліфункціональність: дає змогу вирішувати різноманітні проблеми в різних сферах особистого й суспільного життя;
2) надпредметність і міждисциплінарність: можуть бути застосовані не тільки в школі, а й на роботі, в сім'ї, у політичній сфері тощо;
3) багатомірність: включає знання, розумові процеси, інтелектуальні, навчальні та практичні вміння, творчі відкриття, стратегії, технології, процедури, емоції, оцінки тощо;
4) забезпечують широку сферу розвитку особистості: її логічного, творчого та критичного мислення, саморефлексії, самовизначення, самооцінки, самовиховання та ін.
Щодо переліку ключових компетентностей, адекватних освітнім традиціям і соціокультурному контексту сучасного українського суспільства, то очевидно, що найприйнятнішим для нас є принцип їх відбору відповідно до сфер суспільного життя, в яких нині відбувається самореалізація особистості та протікає її діяльність. Сьогодні йде обговорення переліку таких компетентностей та їхньої структури - переліку напрямів їх набуття учнями, формування у них здатності до здійснення такого виду діяльності. Такий перелік буде базовим, мінімально необхідним з точки зору досягнення успішної самоактуалізації особистості у названій сфері суспільного життя. Комплекс цих напрямів і зможе забезпечити певний рівень оволодіння компетентністю.
Визначаючи перспективи, зауважимо, що необхідність у запровадженні компетентнісного підходу в сучасній освіті, яка настала, підсилює актуальність подальших теоретичних розробок проблеми компетентностей, осмислення їх структури, змісту, ролі у навчанні й вихованні. Важливими є також спроби визначення переліків компетентностей в рамках освітніх галузей та предметів і будь-які спроби реалізації цього підходу в практиці навчання.
Олена ПОМЕТУН, доктор педагогічних наук, професор, завідувач лабораторії суспільствознавчої освіти Інституту педагогіки АПН України