КОМПЕТЕНТНІСНО-ОРІЄНТОВАНИЙ ПІДХІД ДО ЗАГАЛЬНОЇ МИСТЕЦЬКОЇ ОСВІТИ     

Перехід від авторитарної освіти до гуманістичної педагогіки співробітництва, що розпочався у сучасному вітчизняному шкільництві, висуває нові вимоги до підготовки випускників середньої загальноосвітньої школи, серед яких – необхідність формувати людину компетентну, тобто здатну до активної участі в суспільному житті, до самореалізації та постійного самовдосконалення. Компетентність особистості стає вирішальною умовою та показником успішності людини в житті загалом і у професійній діяльності зокрема. “Компетенція” тлумачиться у сучасних словниках як добра обізнаність із чим-небудь [1, с. 305]. Слово походить від лат. “competіа” (відповідність, узгодженість) – це знання і досвід у певній сфері. Вони забезпечують оволодіння інтелектуальним і фізичним інструментарієм певної діяльності.     

Кожна шкільна дисципліна, що входить до навчального плану, у межах своєї предметної специфіки має резерви для вирішення цього важливого як для особистості, так і для суспільства завдання. Цикл художньо-естетичних дисциплін також має бути спрямований на формування базових компетентностей учнів, що підкреслюється в офіційних документах – державних стандартах, концепціях і навчальних програмах. Проте суперечність полягає в тому, що існуючі потенційні можливості недостатньо для цього використовуються, адже у процесі вивчення мистецьких предметів акцент традиційно робиться на змісті (“що” мають засвоювати учні), а не на освітніх результатах – рівнях реальних досягнень кожного учня (“як” вони застосовують набуті знання й досвід і головне, яке виявляють ставлення до них). Уроки мистецтва мають стати своєрідним посередником між суспільно значущими культурними цінностями, з одного боку, й індивідуальними цінностями людини, з іншого.     

Теоретичні проблеми компетентнісного підходу до навчання розглядались у дослідженнях С.Бондар, І.Єрмакова, О.Кононко, О.Овчарук, І.Родигіної, Д.Рум’янцевої, О.Савченко, Т.Сорочан, Л.Сохань, А.Хуторського, С.Шишова, В.Циби та ін. У науково-педагогічних працях аргументуються визначення сутності поняття, які пов’язуються всіма дослідниками, незважаючи на розбіжності у дефініціях, з кінцевими результатами навчання, що чітко фіксуються і вимірюються. Розведено два споріднених поняття – компетенції і компетентності, які нерідко вживаються як синоніми.    

Розділяючи загальне й індивідуальне у змісті компетентнісної освіти, А.Хуторський розуміє під компетенцією “сукупність взаємопов’язаних якостей особистості (знань, умінь, навичок, способів діяльності), що задаються по відношенню до певного кола предметів і процесів і є необхідними для того, щоб якісно продуктивно діяти”; а компетентність розглядає як “володіння людиною відповідною компетенцією, що включає особистісне ставлення до неї і предмета діяльності” [6, с. 60]. Учений підкреслює, що компетенція – це задана вимога, норма, а компетентність – набута особистісна якість, що передбачає мінімальний досвід використання компетенції. З-поміж різних ознак він акцентує інтегральність, міждисциплінарність, метапредметність цієї дидактичної категорії. Отже, лаконічно можна сказати, що компетенція – це коло повноважень, а компетентність – властивість (обізнаність, кваліфікованість).     

Як свідчать дослідження з порівняльної педагогіки, системам освіти різних країн світу притаманні відмінності у тлумаченні змісту, принципів систематизації та класифікації компетентностей [5]. У багатьох європейських країнах відбір і впровадження ключових компетентностей (key competencies) стає пріоритетним методологічним і дидактичним завданням, вирішення якого суттєво впливає на конструювання державних освітніх стандартів, навчальних програм, методичного супроводу процесу навчання, систем оцінювання результатів освіти. Спеціально створена міжнародна сітка з відбору компетентностей (DeSeCo) координує напрями досліджень у цій галузі серед країн-учасниць. Організація економічного співробітництва й розвитку (OECD) проводить порівняльний аналіз і розробляє стратегії та рекомендації для освітньої політики. Міжнародна комісія Ради Безпеки Європи розглядає поняття “компетентності” як ключові вміння, опорні знання, тобто індикатори знання, вміння, ставлення, які не просто підтримують, а й забезпечують досягнення успіхів у різноманітних сферах життя [5].    

В Україні в останні роки розпочато розробку компетентнісного підходу до загальної освіти, пошук шляхів адаптації міжнародного досвіду, створено Центр зовнішнього оцінювання освітніх досягнень учнів, фахівці якого здійснюють експериментальну роботу в регіонах і в процесі порівняльного аналізу моделей (TISS) пропонують варіанти стратегій модернізації системи освіти (Л.Гриневич, О.Локшина, О.Овчарук та ін.).    

У наукових джерелах подаються переліки ключових компетентностей, різні їх комбінації, які не повністю збігаються, хоча й мають певні спільні тенденції. Нас цікавить, насамперед, яким чином представлений означений феномен у галузі культури й мистецтва, адже саме в цій освітній галузі компетентнісний підхід не став предметом ґрунтовного науково-педагогічного дослідження. Відсутня спроба концептуалізації проблеми, хоча згідно з вимогами часу автори нових навчальних програм з предметів художньо-естетичних дисциплін та їх методичного забезпечення змушені переорієнтуватися на конкретизацію кінцевих результатів навчання – формування життєвих компетентностей учнів.    

Метою статті є виявлення і систематизація комплексу базових компетентностей, які можуть і мають стати основними результатами загальної мистецькій освіті, а також визначення в цьому комплексі місця та ролі міжпредметних компетентностей, що формуються частково й у процесі автономного вивчення мистецьких дисциплін, і особливо ефективно у перебігу опанування інтегрованих курсів.    

У систему загальноосвітніх індикаторів багатьох європейських країн включаються загальнокультурні компетентності (cultural competence), що мають різні варіанти формулювань і відповідно неоднозначні тлумачення їх змістового наповнення. Міжнародні експерти, представники країн Євросоюзу й учасники Лісабонської конференції (2001 р.) запропонували визначення ключових компетентностей для навчання впродовж життя, які охоплюють вісім основних галузей [5, с. 20], а саме: 1) фундаментальні навички рахування і письма; 2) базові компетентності в галузях математики, природничих наук і технологій; 3) іноземні мови; 4) ІКТ-навички та використання технологій; 5) вміння навчатись; 6) соціальні навички; 7) підприємницькі навички; 8) загальна культура.     

Поряд із цінністю загальної культури фахівці акцентують “багатокультурний вимір”, що передбачає здатність жити і взаємодіяти в полікультурному суспільстві на засадах толерантності, виявляти