ЇХНІЙ ДІМ - ВУЛИЦЯ, А УНІВЕРСИТЕТИ – ПІДВАЛИ

Їх, неохайних, здебільшого з дорослим і хижуватим поглядом у сумних очах, можна побачити у великих і малих містах біля ринків, вокзалів, супермаркетів, пляжів, всіляких звалищ, занедбаних будівель. Це -- безпритульні діти, яких, за офіційними даними, в Україні близько 140 тисяч, за неофіційними -- понад мільйон. Вони тікають з дому на вулицю через бідність, байдужість батьків та держави, які не можуть їх ані захистити, ані виховати. І про яку їхню освіту може йтися!
Українське суспільство вражене небезпечною хворобою, ганебним і непритаманним йому явищем -- соціальним сирітством, і супроводжують її бездоглядність, безпритульність і навіть злочинність дітей. Становище дітей взагалі і безпритульних зокрема залишається надто складним, а в деяких аспектах навіть має тенденцію до загострення. Свого часу планування цієї роботи зводилося до короткочасних ініціатив і заходів, які мали соціальну і популістську природу і проводилися заради самолюбування високопосадовців, дружин президентів.
СУМНА СТАТИСТИКА
Як визнано на державному рівні, основними причинами виникнення проблеми безпритульності та злочинності дітей є соціальне розшарування суспільства, різке зниження доходів і рівня життя населення, безробіття, низька ефективність роботи навчальних закладів, правоохоронних органів щодо профілактики безпритульності дітей, зниження ролі і статусу сім’ї як вагомого соціального інституту тощо.
За офіційними даними, бездоглядні та безпритульні діти в Україні -- це переважно особи шкільного віку -- від 6 до 16 років (76%), дошкільники складають 13%, а 11% становлять підлітки старше 16 років, близько 80% малолітніх безпритульних -- хлопчики. Термін перебування дітей на вулиці інколи становить до 7-8 років. Самостійно вони йдуть з дому, починаючи з 6-7 років. На профілактичному обліку служб у справах неповнолітніх перебуває понад 140 тисяч дітей, які бродять та жебракують, порушують правила громадського співжиття, вживають наркотичні речовини та алкогольні напої. Майже кожна третя дитина, яка живе на вулиці, ВІЛ-інфікована, -- твердять представники благодійних фондів та громадських організацій. Проте в Україні для них немає жодної лікарні. Ще понад 80% безпритульних дітей заражені шкірно-венеричними інфекціями.
Зокрема, на прикладі однієї з найбільшоих в Україні Донецької області та за словами експертів, кількість малолітніх безпритульних у регіоні останніми роками залишається стабільно високою. Основними причинами того, чому діти йдуть з дому, є, передусім, байдуже ставлення до них батьків, постійні негаразди в сім’ї та відсутність яких-небудь моральних орієнтирів і перспектив на майбутнє. Майже 87% маленьких бродяжок не бажають повертатися до рідного дому, більше половини дітей (53,3%) жили в сім’ях, де хоча б один із батьків був їм не рідним. Більше того, близько 13% сімей є неповними (є тільки один із батьків), причому в більшості випадків дітей виховують самотні матері. Взагалі, згідно з даними статистики, батько живе у таких сім’ях надто рідко, а дідусь -- практично ніколи. При цьому всі діти скаржаться, що вдома їм не дають нормально спати (понад 43%), не годують (понад 16%), не тримають у чистоті (13%). Більше того, в уявленні переважної більшості підлітків (76,7%) домінує образ сім’ї, де у надмірних кількостях вживають алкоголь, причому в 37% випадків п’яницею є мати, а в 27% -- батько (чи вітчим). Проте є й сім’ї, в яких п’ють усі… Також у багатьох сім’ях (13,3%) батьки вживають наркотики. І в цьому випадку діти дуже легко наслідують родичів. Уже зараз багато малюків практично не приховують, що в них є досвід вживання наркотичних препаратів і спиртного, причому, як правило, всі наркотики виробляються кустарним способом.
Особливо жалюгідне становище в цьому плані складається в середовищі донецьких підлітків, які йдуть із дому набагато частіше, аніж діти молодшого віку. Старші діти гостріше відчувають нестачу уваги з боку батьків, відсутність будь-якої турботи й просто байдуже ставлення до їхнього життя, проблем і прагнень. Є й інші мотиви того, чому діти йдуть з дому, причому деякі з них до смішного банальні. Наприклад, у кожного четвертого підлітка Макіївки, коли він йшов на вулицю, переважало «бажання гуляти», а в кожного п’ятого -- поганий приклад однолітків. Хоча, варто відзначити, що приблизно 6,5% дітей регулярно виганяють з дому самі батьки. Переважна більшість нинішніх безпритульних (84%) відвідували школу, причому багато хто з них каже, що там їм було добре, і лише 10% дітей стверджують, що ніколи туди не ходили. Проте навіть для названої більшості шкільні заняття, судячи з усього, справи давно минулі: 70% кажуть, що вже не ходять на них зовсім, і лише 30% неохоче повідомили, що доволі рідко все-таки відвідують школу. Щоправда, й це «доволі рідко» зводиться до того, що діти не були в школі кілька місяців (а деякі навіть більше року), а реальними учнями себе вважає лише 16,6% опитаних бродяжок.
Та й, по суті, основною школою життя для них нині є саме вулиця. Щоб заробити собі на їжу, підлітки, як правило, займаються жебрацтвом чи якимись дрібними роботами -- збирають металобрухт, миють автомобілі, продають речі… Проте, незважаючи на різноманітність промислів, близько 57% безпритульних Донеччини регулярно залишаються без їжі по кілька діб. До того ж кожний четвертий з них називає себе хворим, а хворіють вони лише один-два рази на рік, переважно на простуду чи педикульоз. Щоправда, за словами дослідників, у бродяжок зустрічаються й окремі випадки венеричних захворювань,