немає ні особистості, ні колективу, одухо-творених благородними цілями, а є випадкове збіговисько. На його думку, повага до людської гідності та виховання самоповаги є сфе-рою педагогічної творчості і великого інтелекту педагога. Тут не можуть бути ефективними якісь трафаретні, шаблонні, застосову-вані до всіх учнів і в усіх випадках життя прийоми й методи. Педагог з болем зауважує, що "на жаль, у шкільній практиці ця сфера педагогічної творчості є найбільш недосконалою і саме в цій сфері допускається найбільше грубих помилок".
Виховання дітей 6-10 років В.О. Сухомлинський називав "школою сердечності". Він радив педагогам і батькам дітей вчити добру, любові, милосердю. Для цього треба, щоб діти постійно бачили гуманістичний зміст вчинків і поведінки тих, хто їх ото-чує: рідних, близьких, вчителів, дорослих. Дитина не повинна виростати байдужою, нечулою, черствою, вона має зростати у по-стійному піклуванні про навколишній світ рослин, тварин, лю-дей, доглядати і допомагати їм. У своїх працях педагог переко-нує, що у процесі творення людям добра виховується в юних людяність, сердечність.
Формуванню тонких сердечних людських взаємин у Павлиській школі служила вся педагогічна система. Педагог засу-джує вседозволеність, розгнузданість поведінки і вчинків, напо-лягає на культивуванні осмисленої поведінки, яке є проявом ви-тонченості внутрішнього світу школяра. Яким має бути став-лення дітей до інших людей, як їм домогтися моральної виправ-даності й обґрунтованості своїх вчинків — вчать юне покоління моральній сентенції В.О. Сухомлинського, які є не забороною чи дозволом чогось. Це виплекані педагогом щирі мудрі поради, що йдуть від серця до серця і породжують розумові, моральні, естетичні почуття.
"Ти живеш серед людей. Не забувай, що кожний твій вчинок, кожне твоє бажання позначається на людях, що тебе оточують. Знай, що є межа між тим, що тобі хочеться, і тим що можна. Перевіряй свої вчинки... Роби все так, щоб людям, які тебе ото-чують, було добре".
"Ти користуєшся благами, створеними іншими людьми. Люди дають тобі щастя дитинства. Плати їм за це добром".
"Усі блага і радощі життя створюються працею. Без праці не можна чесно жити... Нероба, дармоїд — це трутень, що пожирає мед працьовитих бджіл. Навчання — твоя перша праця. Йдучи до школи, ти йдеш на роботу".
"Будь добрим і чуйним до людей. Допомагай слабким і без-захисним, ... товаришу в біді. Не завдавай людям прикрості. Поважай та шануй матір і батька, вони дали тобі життя, вони виховують тебе, вони хочуть, щоб ти став чесним громадянином, людиною з добрим серцем і чистою душею".
"Не будь байдужим до зла. Борись проти зла, обману, неспра-ведливості. Будь непримиримим до того, хто прагне жити за раху-нок інших людей, завдає лиха іншим людям, обкрадає суспільство".
Як бачимо, ці та інші мудрі моральні сентенції написані про-сто, переконливо, вони легко запам'ятовуються, спонукають до роздумів, доброчинності.
Засвоєння дітьми азбуки моральної культури дає їм мож-ливість олюднювати свої вчинки, опановувати духовними цінно-стями свого народу, розуміти мету і сенс життя.
Однією з проблем ідеї всебічного розвитку є підготовка учнів-ської молоді до праці. Педагога хвилювало те, що діяльність школи оцінювалася кількістю випускників, які вступили до ви-щих навчальних закладів. При такому підході до роботи школи в учнів формувалося негативне ставлення до "чорнової" буден-ної праці хлібороба чи робітника". В.О. Сухомлинський підкрес-лив, що буденної і якоїсь звеличеної праці не буває. "Кожна праця вимагає індивідуальних здібностей, таланту, обдарування, докладання фізичних і духовних зусиль". Той, у кого виховано зверхнє ставлення до "чорнової" роботи, ніколи не зможе добити-ся значних успіхів у жодному виді діяльності. Праця, у тлумаченні В.О. Сухомлинського, не просто виконання трудових операцій із затратою певної кількості енергії — це елемент духов-ного життя. Звідси випливає закономірність: чим вищий рівень духовного життя дитини, тим більшу радість приносить праця. У ній розкриваються здібності, обдарування, талант, утверджується почуття людської гідності.
У численних своїх виступах на наукових конференціях і на-радах, на семінарах, педагогічних читаннях і на зустрічах з учи-тельською громадськістю ("Бесіда з марійськими вчителями" (1967 p.), "Про трудове виховання" (1969 p.), "Завдання у вихо-ванні дітей" (1970 р.) та ін., що збереглися завдяки запису на плівку) В.О. Сухомлинський пристрасно і переконливо стверд-жує думку про трудове виховання учнівської молоді як мірило моральності підростаючого покоління і всього суспільства.
У системі Сухомлинського велика роль приділяється природі, як об'єкту пізнання, сфері активної діяльності, відчутнішої час-тини дитячого життя. Разом з тим В.О. Сухомлинський дійшов висновку, що природа сама собою не виховує, а виховує тільки активна взаємодія людини з природою. Цей висновок став ос-новним принципом в організації праці учнів Павлиської серед-ньої школи: "Ми прагнемо того, щоб усе життя вихованців було сповнене творіння в світі природи. Ми не уявляємо собі повно-цінного виховання без того, щоб кожний наш вихованець за роки навчання в школі не перетворив кілька десятків квадратних метрів мертвої глини, мертвого пустиря в родючу землю!"
У Павлиській середній школі збереження і примноження природних багатств стало провідною, головною стороною трудо-вого життя учнівського колективу і кожної особистості. У цій школі "становлення колективу, власне, з того і починається, що дітей об'єднує піклування про живу природу. За традицією, яка склалася у школі, колектив першокласників закладає свою ма-леньку шкілку, доглядає за плодовими деревцями, посадженими першого року навчання. З першого року шкільного життя почи-нається й догляд за полезахисними лісонасадженнями, які відігра-ють велику роль у малолісних районах Півдня. Уже в 10-11 ро-ків діти переживають перше громадянське почуття гордості, коли вони бачать цінності, створені їхніми руками: