Пізнавальна активність є природним проявом інтересу дитини до навколишнього світу й характеризується чіткими параметрами. Про інтереси дитини та інтенсивність її прагнення ознайомитися з певним предметом чи явищем

свідчать: увага й особлива зацікавленність; емоційне ставлення ( подив, стурбованість, сміх, тощо) ; дії спрямовані на з’ясування будови та призначення предмета (тут особливо віжать якість та різноманітність обстежувальних дій, розмірковувальні паузи); постійний потяг до цього об’єкта.

Виділили три групи дітей з різними рівнями пізнавальної активності.

1. Діти з активним рівнем розвитку пізнавальної активності.

Дітям притамання яскраво виражена потреба, яка проявляється незалежно від виду діяльності, наявності чи відсутності звернень до них однолітків чи визователів. У цих дітей завжди виникають запитання, про що б з ними не розмовляли, причому вони, ставлять їх не з метою звернути на себе увагу, а саме прагнучи дізнатися про щось нове.

Дошкільнята цієї підгрупи властиве прагнення з’ясувати будову та призначення предмета, вони охоче відгукуються на пропозицію знайти інший варіант роз’вязання завдання або відповісти на запитання. Ці діти завжди радіють успіху й засмучуються через невдачі. Вони готові виконати будь-яке завдання вихователя і часто розглядають свою діяльність з

погляду її користності для інших. Діти з високим рівнем розвитку пізнавальної активності невгамовні у своєму

інтересі до будь-яких змін у навколишньому середовищі, постійно діляться своїми враженнями з дорослими та дітьми. Ці дошкільнята

дуже винахідливі в іграх, люблять імпровізувати, часто вносять зміни у правила гри, не бояться помилок труднощів у роботі.

2. Діти з відносно активним рівнем розвитку пізнавальної активності.

Діти в ній можуть виявляти зацікавленість, та активність лише в певних ситуаціях, здебільшого зумовлених змістом діяльності, її емоціональною привабливістю. Вони легко включаються у нові види роботи, однак у разі виникнення труднощів відразу втрачають інтерес. Коли вихователь спонукає їх до будь-якої діяльності, охоче приймають пропозицію. Проте вони не прагнуть бути першими і майже

завжди другі: і за готовністю до занять, і під час спостережень та виконання завдання. У разі, якщо план дій точно не розписаний і треба виявляти винахідливість та фантазію, ці діти не виявляють ентузіазму й волікають діяти за готовим зразком. Їх важко зацікавити новим предметом або явищем, і навіть якщо інтерес виникає на початку діяльності, то швидко згасає у ході виконання завдвння. Прояви активності зовні невиразні, хоча ці діти охоче відгукуються на пропозицію дорослого поспілкуватися або попрацювати разом. В умовахсамостійної діяльності вони іноді захоплюються виконуваною роботою, проте діють завжди дноманітно. Їхні інтереси переважно обмежуються повсякденними подіями, привернути увагу може лише щось незвичне. Головна особливість цих дітей – вони майже ніколи самі ні в чому не проявляють активності й навіть знаючи

правильну відповідь, не сакжуть її з власної ініциативи, хоча іноді можуть здивувати дорослого оригінальним міркуваннями.

У спільній діяльності з дорослими вони за будь-яких умов – лише слухняні виконавці. Для цієї підргупи дошкільнят дуже важлива емоційна підтримка.

До прийомів емоційної активації, зокрема, можна віднести:

незвичайний початок занять

музичний або віршований уривок як привітання

Стратегія педагога в роботі з відносно активними дітьми – не лише допомогти їм включитися у діяльність, а й

підтримувати відповідну емоційно-інтелектуальну атмосферу протягом усього заняття.

Це дасть дитині відчуття радості, піднесення не тільки під час сприймання завдання, а й у ході його виконання. Вона захоче повторити й закріпити свої досягнення, навіть якщо це потребуватиме певних інтелектуально-вольових зусиль. Якщо наступні заняття справдять її очікування, це стане запорукою поступового преходу на вищий рівень розвитку пізнавальної активності.

3. Діти з пасивним рівнем пізнавальної активності.

Ці діти завжди пасивні і байдужі і на заняттях, і в спілкуванні, й під час спільної діяльності з дорослими або однолітками. Вони майже ніколи не розпочинають виконувати завдання без підказки, нагадування дорослого, однолітків, важко включаються у роботу, очікують звичного тиску з боку вихователя.

Дошкільнята з пасивнем рівнем розвитку пізнавальної авктивності не виявляють інтересу до завлання, готовності включитися у роботу, та власне й не можуть самостійно йоговиконати. Вони неохоче виконують будь-яку роботу або навіть повністю відмовляються від діяльності. Тут ідеться про цілковиту відсутність інтересу до навколишнього, до спілкування з однолітками. Пізнавальна діяльність пов’язана для них з негативними емоціями, викликає пригніченість, нудьгу. Ці діти байдужі до результатів своєї діяльності – ніколи не радіють успіхам і не сумують з приводу невдачі.

Працюючи з пасивними дітьми, слід урахувати:

не варто пропонувати їм завдань, які потребують швидкого переходу від одного виду діяльності до іншого;

треба давати їм час на обміркування відповіді;

не бажано ставити їм під час відповіді несподівані, „каверзні” запитання;

слід бути готовими до того, що після активної рухової діяльності ці діти досить повільно преключаються на розумову.

Педагог має подбати про налагодження доброзичливих взаємин з такими дітьми, оскільки погрози, докори, негативні оцінки відбивають у них із самого початку бажання щось пізнати, гасять стимулдля подальшого зростання.

Основним прийомом, який найдоречніше застосувати до пасивних дітей, є так звані емоційні погладжування, до яких можна віднеси:

звертання до дитини тільки на ім’я;

схвалення, добрий, лагідний тон;

акцент на позитив; замість погроз, наказів запропонувати, наприклад, таке: „Побачимо, що у нас вийде, якщо... ”

Вирішальним чинником формування пізнавальної активності є спілкування дитини з дорослими – педагогом, батьками. При цьому вона засвоює способи керування своєю поведінкою, долає труднощі орієнтування в нових ситуаціях