Творча особистість - це такий тип особистості, для якої характерна стійка, високого рівня спрямованість на творчість, мотиваційно-творча активність, що проявляється в органічній єдності з високим рівнем творчих здібностей, які дозволяють їй досягти прогресивних, соціальне і особисто значущих творчих результатів у одній або декіль-кох вилах діяльності [4;58].

Проблемі здібностей та їх розвитку присвячено багато праць вітчизняних і зарубіжних учених. Філософська, психолого-педагогічна і методич-на література висвітлює проблему задатків, здібностей, інтелекту, обдаро-ваності, а також роль різних факторів у діагностиці, формуванні і розвитку здібностей. Однак не тільки педагоги, але й психологи неоднозначно трак-тують поняття "творчі здібності".

Математичні здібності - це індивідуально-психологічні особливості

людини, що сприяють більш високій продуктивності її математичної діяль-ності, дозволяють використовувати в її процесі нестандартні шляхи та методи, створювати в результаті порівняно новий продукт розумової діяльності. Діагностика, формування і розвиток математичних здібностей відбувається у процесі математичної діяльності водночас з формуванням загальнонавчальних умінь і здібностей, математичних знань і умінь на їх основі.

Вітчизняні й зарубіжні автори відзначають, що здібності виявляються і можуть розвиватися тільки в процесі діяльності. Математична діяльність учнів полягає у вивчені математики, а тому у школярів можна розвивати тільки навчальні математичні здібності. У той же час навчальний процес завжди має деяку схожість з науковим дослідженням.

Різні автори по-різному виділяють компоненти математичних здібно-стей: Б.Гнеденко - критичність міркувань, повноцінну логічну аргумента-цію, лаконізм [15]; Н.Менчинська - швидкість засвоєння математичного матеріалу, гнучкість розумового процесу, тісний звірок наочних та абстрактних компонентів мислення [32]; З.Слєпкань [36], Н.Тализіна [47] виділяють серед компонентів здібність до розгорнутості та згорнутості дій, здатність до абстрагування, автоматизованість виконання математичних дій, міцність отриманих знань і вмінь; І.Якиманська - узагальненість, усвідомленість, гнучкість, самостійність, стійкість мислення. [54]

Значний внесок у дослідження даної проблеми належить В.Крутецькому [75], який визначає такі ознаки наявності математичних здібнос-тей у дітей: інтерес до математики; оволодіння певними математичними вміннями і навичками в ранньому віці; швидке оволодіння математикою; відносно високий рівень математичного розвитку, рівень досягнень.

Учений пропонує такі компоненти математичних здібностей, як здат-ність до узагальнення, здатність мислити згорнутими структурами, гнуч-кість розумових процесів, прагнення до простоти й економічності розв'язування, і зазначає, що включення школяра в доступну його віку ма-тематичну діяльність - основний шлях розвитку математичних здібностей, Треба говорити не про відсутність здібності до математики, а про недостат-ній розвиток здібностей до цього предмета.

Всі компоненти творчих здібностей тісно пов'язані між собою і в процесі творчої діяльності відіграють певну роль. Але творчими, у вузькому значені слова, є інтелектуально-евристичні здібності. Це передусім здат-ність генерувати ідеї, висувати гіпотези, фантазувати, асоціативно мислити, бачити суперечності, переносити знання й уміння в нові ситуації; здатність мислити, оцінювати. Саме ця група творчих здібностей більшою мірою за інші бере участь у створенні нового творчого продукту. Тому, розвиваючи творчі здібності школярів, слід зосередити увагу на розвитку саме цих властивостей особистості.

Рис 1.1. Структурна модель творчих можливостей молодших школярів у навчально-творчій діяльності

Творчі можливості дітей реалізуються в різних видах їх діяльності.

У розвитку пізнавальної діяльності молодших школярів особливе місце відіграє мислення, існує багато точок зору, визначних теорій, які описують мислення, різні підходи до класифікації типів мислення.

Починаючи з XVII століття, проблема мислення розглядається в логіці емпіричних уявлень про людину та властиві їй спроби взаємодії з навколишнім світом. Мисленню відводилась роль реєстратора та класифікатора чуттєвих даних. Представниками такого підходу до мислення були В.Вундт, І.Тен.

Представники ж гештальтпсихології (В.Келер, К.Кофф) вважали, що світ уявлень людини уявляє собою ієрархію цілісних психічних форм, які створюють не просто сукупність об'єктів, а цілісність ситуації, створених життєдіяльністю людини.

Подальші спроби визначити мислення зберегли відірваність, протиставлення цього процесу об'єктивній дійсності. І лише у ХХ столітті на процес мислення почали дивитися як на процес “ціле утворення”. Одним з перших дав визначення мисленню, як процесу не відірваному від нереальної дійсності Л.Виготський [8]. На думку С.Рубінштейна, “Мислення означає не що інше як участь попереднього досвіду в рішенні завдання. І це вносить творчий елемент в поведінку, створюючи різні комбінації досвіду, що в сутності є мисленням” [41,с.208]

За С.Максименком “мислення – процес руху думки від невідомого до відомого. Мислення починається там, де перед людиною постає щось, невідоме, і коли вона починає щось аналізувати, порівнювати, узагальнювати. [28, с.164]

Отже, можна зробити висновок, що мислення виникає як певний процес перетворення невідомого на відоме, засвоєне. Воно відбувається протягом якогось часу: мислення має початок-усвідомлення невідомого як задачі; середину – процес її розв'язування; кінець – висновок у формі знакової системи чи зробленого предмета з речовини природи.

Мислення користується своїми інструментами: думкою або системою думок – міркуванням. Цими інструментами мислення а)встановлює зв'язок між відомим і невідомим; б) знаходить аналоги невідомому, створюючи новий образ, думку про нього, а якщо цього не вдається зробити, то робить відкриття того, чого ще не існувало в культурі людства; в) перетворює отриманий продукт: образ, думку, аналог із додатками нового – на словесну або іншого роду знакову систему або у формі предмета, створеного із природного матеріалу. Воно “завершується”, коли невідоме перетворено на відоме, задача чи проблема розв'язані, а дискомфорт зник. Як бачимо, мислення – інструмент людини для пізнання предметів та явищ дійсності, які не можливо відчути.

Необхідність формування особистості, яка володіє творчими уміннями, здібностями вирішувати нестандартні