своєї сім`ї Оксана?
а) Розуміння святості патріотичного обов`язку, необхідності служіння Україні (дівчина каже з гордістю: “Я перша братчиця в дівочім братстві”; готує перед смертю заповіт не тільки родині, а й однодумцям – “братчикам, хто ще живий лишився”).
б) Право на власну думку про політичну боротьбу (засуджуючи національний розбрат, Оксана звіряється коханому у внутрішніх терзаннях: “Якби ти знав, як туга кров гнітить”).
в) Необхідність у стосунках з людьми дотримуватися взаємоповаги і щирості (це, зокрема проявляється і у бажанні прижитися до чужини і нової родини: “І знаєш, якось я не дуже боюся тої чужини… Та ж віра там однакова, і мову я наче трохи тямлю…”).
г) Відчуття власної людської гідності і шанування гідності інших (відмовляється принести братові свіжу страву, коли той зверхньо, різко наказав, а не попросив; згладжує його особисті випади проти гостя, остерігається вразити докором чоловіка, коли сама вже перебуває у критичному стані: “Се я недобра! Так немов не знаю, що бідний мій голубонько страждає за всіх найгірше…”).
Чим зачарував романтичну дівочу душу Степан?
Найперше - своїми гуманними способами допомоги Україні: “І невже мушкет і шабля мають більше сили та честі, ніж перо та щире слово?”
Глибоко зворушує Оксану Степанова трепетна любов до покинутої не з власної волі батьківщини. Він і на свою наречену дивиться як на своєрідний образ рідного краю. Свою справу робили, звичайно, освіченість, шляхетність, красномовство, поетичність світосприйняття вихованця Київської Академії.
3. Що найбільше гнітило Оксану на чужині і що викликало найбільші розчарування?
тягар домостроївських приписів щодо життя жінки, крайнє обмеження її людських прав, примітивізація життєдіяльності навіть на побутовому рівні;
атмосфера страху, лицемірства, підлабузництва у середовищі царської свити, з якою було пов`язане існування родини;
приреченість Степана на компроміси з власною совістю, на постійне приниження своєї людської й національної гідності заради як виживання сім`ї, так і мінімальної змоги допомагати землякам;
неможливість будь-якої самостійної патріотичної дії з боку самої Оксани, а звідси – відмирання національних коренів, гірке відчуття власної непотрібності Україні.
4. Як розуміти примирливе ставлення героїні до наближення власної смерті і водночас переконаність у необхідності жити Степанові?
Найболючіших страждань молодій активній жінці завдає не так фізична розлука з батьківщиною, як беззмістовне пусте життя. У пам`яті спливає образ шаблі, заіржавілої у піхвах, що втратила своє призначення. Все це означає, що героїня сама над собою вершить своєрідний суд, вважає невільницьке життя позбавлене смислу й особливого опору хворобі вже не чинить.
Так глибоко, по-Лесиному, трактується традиційна з часів Антея істина: джерелом людської снаги є зв`язок з рідною землею, коли ж його втрачено – сили залишають людину. Звідси стає зрозумілою думка Оксани, що існування Степана, який хоч і виразно деградує, хитруючи, пристосовуючись, все ж має певну доцільність: “…ти на світі потрібніший, Тобі ще є про ще й про кого дбати. Борцем не вдався ти, та після бою Подоланим подати пільгу зможеш, Як ти не раз давав…”.
5. Як сприймається назва драматичної поеми?
Зміст назви художнього твору здебільшого розкривається після прочитання. Традиційно зі словом “бояриня” пов`язується образ розкішної, величної дами. Та замість неї в однойменній п`єсі бачимо безправну жінку, її душу з`їдає туга за втраченою волею, за рідним краєм. З вуст самої Оксани чується з гіркою іронією: “Бояриня! Отака з мене бо-я-ри-ня”.
6. Узагальнення спостережень і висновків у зв`язку з темою диспуту. Головна ідея твору.
Розглянувши вищезазначені питання на основі різнобічного аналізу тексту, маємо змогу, як це й передбачалося, зробити певний висновок: хворобливий стан головної героїні зумовлений її невільництвом як жінки, як людини і як національно свідомої особистості. Окремо слід акцентувати увагу на ідейній спорідненості образу Оксани з іншими характерними для Лесі Українки героями, які не уявляють життя без волі, не можуть жити рабами. Це й поет з “Давньої казки”, і Мавка з “Лісової пісні”, і Антей з “Оргії”…
Незвичайним буде, зважаючи на довготривале існування класового літературознавчого міху про елементарну побутово-націоналістичну основу сюжету “Боярині”, наголосити на відсутності будь-яких проявів зневаги до росіян як нації. Гнів поетеси спрямований на ту Москву, що перетворювала Україну у свою колонію, де “просвітку нікому не дають московські посіпаки”.
Леся Українка ніколи не дозволяла собі принижуватися до примітивних крайнощів у зображенні міжнаціональних взаємин, але водночас їй було огидним підлабузницьке, запобігливе декларування “родинних” почуттів до старшого брата з боку компромісно налаштованих українських діячів: “Се понижає нас, що ми ліземо брататись, а нас навіть не зважають, що ми є на світі”.
Як бачимо, думки з приватного листа поетеси органічно накладаються на сюжетні перипетії “Боярині”, в яких висловлена відповідна авторська позиція.
Формулюємо провідну ідею драми: духовно повноцінне, здорове життя людини неможливе без волі і без служіння батьківщині.
Слова ведучої.
Ось звідки бере початок українська Руїна! І колишня, і сьогоднішня. З душ, у яких посилилася безвідповідальність за долю свого народу перед нащадками, бажання купити сите життя навіть в обмін на власне сумління й національну гідність.
Мабуть, ви відчули, наскільки актуальною є драма у сучасному прочитанні. Це привілей лише найкращих, найталановитіших класичних творів – бути потрібними багатьом поколінням читачів, кликати їх до роздумів над сучасністю, над власним життям.
Давайте ж спираючись на вивчення, спробуємо відповісти на запитання: “Як же треба жити, щоб не відчувати сорому перед батьківщиною, перед рідним народом і нащадками?”.
Учні висловлюють свої думки.
Оцінювання відповідей учнів і мотивація оцінки.
Домашнє завдання.
За бажанням прочитати одну з драм (“Одержима”, “Кассандра”, “Дон Жуан”).
Підготуватися до театралізованого уроку