Реферат на тему:
«Конспект уроку: Образ собору в романі Віктора Марі Гюґо «Собор паризької богоматері»
Мета: показати ставлення Віктора Гюґо до пам'яток архітекту-ри; розкрити погляди письменника на християнство; учи-ти учнів працювати з художніми текстами; виховувати в учнів почуття поваги до минулого.
Тип уроку: урок-лекція.
ЗМІСТ УРОКУ
« ...сама церква, цей величезний Собор, що з усіх боків її обнімав, охороняв і зберігав, діяв цілюще...»
«...храм набирав химерного надприродного, жахливого вигляду...»
В. М. Гюґо
Матеріали до лекції вчителя. Думка зосередити події у творі навколо Собору Паризької Богоматері належала самому письменникові. В. Гюґо захоплювався старовин-ною архітектурою.
Епоха Середньовіччя — це епоха безвладдя, самосуду, жорстоких покарань. Людина сприймалася як істота, що має тваринне походження. Водночас чудові архітектурні пам'ятки свідчили про надзвичайну працьовитість людсь-ких рук і неймовірну фантазію мозку. У середньовічних спорудах було поєднання романтичного й готичного стилів.
У романі «Собор Паризької Богоматері» звучить і анти-клерикальна ідея. У період Реставрації у Франції активізува-лися клерикали, вони негативно впливали на законотворчість.
Антиклерикальна спрямованість роману позначилась, насамперед, на образі демона в сутані Клода Фролло, но-сія Зла, також на образах кардинала Бурбонського, який міг у храмі благочинно правити вечірню, а після неї в Бурбонському палаці брати участь у гульбищах.
Але антиклерикальні ідеї роману аж ніяк не шкодять духові Любові до християнства, якою наповнені сторінки «Собору...»
Прихильністю Гюґо до християнської віри пояснюєть-ся й вибір назви твору і головного героя — образу-симво-лу Собору, величної культової споруди, безпосередньо в якій відбуваються основні події роману.
Собор утілює романтичний принцип «усе в усьому». Він — символ духовності, символ вічності. Собор — це символ християнської культури, самого християнства, що має вивести людство на шлях Добра і Справедливості.
На думку письменника, християнський храм — це «велична кам'яна симфонія, колосальне творіння однієї людини й одного народу, єдине і складне». Собор — чудо-вий витвір спільних зусиль цілої епохи.
Гюґо-романтик суворо дотримується погляду на роль християнства в житті людства, його вплив на розвиток цивілізації.
Собор, за словами письменника, — величний символ невичерпного таланту французьких майстрів, яких нади-хали християнська мораль і віра.
Дотримуючись проголошеного в літературному мані-фесті головного принципу романтичної поетики — зобра-ження життя в його контрастах, Гюґо й в описі подій, які відбуваються в самому Соборі, показує зіткнення Добра і Зла, прекрасного і потворного.
Можна пригадати розділ «Добрі душі» (кн. 4,1), де роз-повідається про те, як парафіянки, побачивши на дерев'я-ному настилі паперті потворне маленьке створіння (Квазі-модо), вирішують кинути його у «вогонь з доброї в'язки
хмизу»; як урятував і навіть усиновив це «маленьке страмовисько» порядний священик Клод Фролло і зробив із нього «найпокірнішого раба і найслухнянішого собаку». Пригадаймо розділи, у яких ідеться про перебування Есмеральди в келії Собору, що став її тимчасовим притул-ком; сповнені ніжного суму сцени її спілкування із Квазі-модо і просякнуті ненавистю епізоди, де розповідається про «залицяння» до Есмеральди архідиякона Клода Фролло.
Вимоги Гюґо зображувати життя в його суперечнос-тях, контрастах, у зіткненні протидіючих сил наближали мистецтво до правдивого відтворення дійсності.
Опис Собору Паризької Богоматері побудований саме на констрастах.
Учні читають уривки, де зображено Собор або подаєть-ся його опис.
«...храм набирав химерного надприродного, жахливо-го вигляду. Тут і там роззявлялися пащеки, спалахували очі, чути було гавкіт, сичання і виття кам'яних псів, зміїв і драконів, які, витягнувши шиї і широко відкривши пащі, день і ніч стережуть суворий Собор».
«... сама церква, цей величезний Собор, що з усіх боків її обнімав, охороняв і зберігав, діяв цілюще. Величні лінії її архітектури, релігійний характер усіх предметів, що оточували молоду дівчину, благочестиві і світлі думки, які ніби видихало це каміння з усіх пор, благотворно впли-вали на неї всупереч її волі...»
«...йому здалося, що церква теж захиталася, завору-шилася, зарухалась, ожила, що кожна товста колона пе-ретворилася на величезну лапу, яка тупала по підлозі своєю широкою кам'яною стопою, і що весь гігантський Собор перетворився в казкового слона, який пихтів і сту-пав своїми колонами-ногами...»
«...Старовинний храм, увесь тріпотливий і дзвінкий, був сповнений нестихаючою веселістю дзвонів. У ньому постійно відчувалася присутність якогось гомінкого і свавільного духу, що виспівував усіма цими мідними вустами».
«Сидячи навпочіпки перед якоюсь із цих статуй, він інколи годинами розмовляв з нею. Коли хтось приходив, він утихав, немов коханець, зненацька захоплений під час серенади. Собор заміняв йому не тільки людей, але й увесь світ, усе, що існує».
Собор у романі — образ гротесковий: без гротеску не-можливо було створити цілісний образ. Простежуючи в літературному маніфесті появу і розвиток гротеску в західноєвропейській культурі і мистецтві, письменник-ро-мантик зазначав: «Особливо характерний він для чудової архітектури Середньовіччя, яка замінила тоді собою всі мистецтва. Гротеск відзначає собою фронтони соборів, об-рамляє картини пекла і чистилища під аркою порталів, палає на кольорових вітражах вікон, розгортає своїх по-твор, своїх псів і своїх демонів навколо капітелей, уздовж фриз біля самісіньких країв дахів».
Пригадаймо описи Собору в романі, скульптурні зоб-раження демонів і драконів, що так лякали парафіян і так подобались дзвонарю. Квазімодо. Статуї святих, єпис-копів, королів співіснували в Соборі із зображенням хи-мер і страховиськ, красиве співіснувало з потворним, врод-ливе з бридким. І все це потворне, бридке відтіняло красу храму, підкреслювало божественну силу добра, що має завжди перемогу над злом.
Завдяки дотриманню проголошених у літературному маніфесті естетичних принципів, використанню контрастів і гротеску у створенні образів і відображенні реалій жит-тя, Гюґо зумів «оживити» собор Паризької Богоматері, зробити його символічним героєм твору.