Реферат з педагогіки
Педагогічна діяльність С.Ф. Русової та Г.Г. Ващенка
С.Ф. Русова про національну систему освіти та виховання
Нинішній непевний час українського шкільництва та педа-гогіки сягає у 20-30-ті роки, коли тоталітарний режим обірвав процес відродження української національної системи освіти та виховання, що мав місце в У HP, та в період "українізації" в У PCP. "Марш мільйонів на шляху до української школи" було зупине-но. Розпочався шалений наступ на здобутки української куль-тури, освіти, науки. Школа була перетворена на засіб геноциду проти українців, головним завданням якого стала русифікація корінного населення, спотворення його національного світогля-ду, свідомості, характеру, відлучення від традицій, звичаїв, куль-тури свого народу.
Активні просвітителі, що виявили себе у процесі розбудови національної системи освіти і виховання, С.Ф. Русова, М.С. Грушевський, І.І. Огієнко, Н.Д. Полонська-Василенко і чимало інших зазнають переслідувань та принижень, їхні праці забороняють-ся. Пізніше така ж доля спіткала видатного українського педа-гога Григорія Ващенка.
Сьогодні ми повертаємося до їхньої спадщини, яка є цінним дороговказом на шляху розбудови української національної шко-ли. Цій проблемі присвятила своє життя Софія Федорівна Русо-ва — видатний педагог, історик, письменниця, видавець, громадський і політичний діяч України, світогляд якої склався у про-цесі спілкування з визначними діячами української культури: М. Старицьким, М. Лисенком, П. Чубинським, M. Драгомановим, В. Антоновичем, Русовим та ін.
Народилася Софія Русова (дівоче прізвище Ліндфорс) у 1856 р. у с. Олешня на Чернігівщині в аристократичній сім'ї, її батьки були іноземного похо-дження: батько, Федір Ліндфорс, швед-ського, а мати, Ганна Жерве, французь-кого. Софія, зростаючи в українському середовищі, серцем і душею прийняла біль України і віддала всі свої сили на визволення її народу з темряви.
Педагогічну діяльність Софія розпо-чала у 1871 р. П'ятнадцятирічною дів-чиною разом із сестрою Марією органі-зувала перший у Києві український дитячий садок. Про цей період свого життя Софія згадувала: "Коли я подала моє прохан-ня тодішньому попечителеві шкільної округи Антоновичеві, він з недовір'ям похитав головою: "Ви самі ще дитина... Хто ж вам довірить дітей". Але все ж дав свій дозвіл". З цього часу і аж до смерті (померла 1940 p. y Празі) вона невтомно і незрадливо працювала на ниві українського шкільництва.
Ким тільки не доводилося працювати С. Русовій: виховате-лем дитячого садка, вчителем школи, викладачем і професором на Вищих жіночих курсах, у Фребелівському педагогічному інсти-туті в Києві, у Кам'янець-Подільському університеті (лектором педагогіки), професором педагогіки Українського педагогічного інституту імені М. Драгоманова у Празі. Вона була членом Української Центральної Ради, головою Департаменту дошкіль-ної та позашкільної освіти в уряді УНР, фундатором жіночого руху в Україні, співробітником багатьох журналів, співзасновником Української педагогічної академії тощо.
Хоч якими б питаннями державної, наукової чи громадської діяльності займалася С.Ф. Русова, проблеми виховання і освіти української молоді у неї завжди були на першому плані. Дітей вона вважала найдорожчим скарбом, і тому постійно піклувала-ся про зростання майбутнього народу. Аналізуючи стан тодішнього навчання української молоді, С. Русова гнівно засуджува-ла колоніальну систему освіти, яка калічила розум і душу дітей, кидала їх на розпуття. Школа засуджувалася нею як така, що не відповідає національному духовному складові українського на-роду, а народ зневірився у такій школі. З цієї причини С.Ф. Ру-сова все своє життя присвятила пошукам шляхів створення і розбудови української національної школи. Куди б не кидало її життя — працюючи на Чернігівщині, в Києві, Кам'янець-Подільському, перебуваючи в еміграції, педагог-просвітитель відкриває нові школи, дитячі садки, в яких навчає дітей, допомагає вчите-лям та вихователям по-новому підійти до виховної справи. Прикладом творчого, мистецького розуміння освітнього процесу є створені нею український буквар, читанка, посібники з географії Європи, географії позаєвропейських країн тощо.
Перу Софії Русової належать фундаментальні праці з педа-гогіки: "Дошкільне виховання", "Теорія і практика дошкільного виховання", "Дидактика", "Сучасні течії в новій педагогіці", "Роль жінки в дошкільному вихованні", "Моральні завдання сучасної школи", "Єдина діяльна (трудова) школа", "Нова школа" та ін.
Багато педагогічних творів С.Ф. Русової досі не опублікова-но. Одні лише назви цих праць становлять довжелезний список; серед них найбільш фундаментальними є "Соціальне виховання, його значення в громадському житті", "Практичні поради до виховання дітей", "Національна школа у різних народів", "Се-редньовічні університети".
Рукописи книг С.Ф. Русової "конають" у колись головному архіві України, досі залишаючись невідомими українському чи-тачеві. Дивна доля дивної жінки, унікального педагога ще не знайшла свого літописця, котрий проаналізував би її, бо кілька статей про С.Ф. Русову ще не створюють її творчого педагогіч-ного портрета1, а ми, її нащадки, "безмежно вдячні" цій прекрасній жінці, яка не злякалася в'язниць і утисків, не спинилася на ви-хованні лише своїх дітей, а їх було четверо. Зазначимо, що за "українофільську діяльність", як писала сама С.Ф. Русова, її не раз заарештовували. Зокрема, двічі вона сиділа у київській Лук'янівській в'язниці, а також у Катеринославі та Харкові. Ми вдячні їй за ту педагогічну спадщину, що, безумовно, принесе велику користь працівникам дошкільного виховання, вчителям і ши-рокій педагогічній громадськості.
Її невтомна педагогічна, наукова та громадська діяльність була спрямована на розробку концепції національної освіти і вихо-вання. Українська національна школа, на думку С.Ф. Русової, має на меті виховати українськими засобами розумну, працьови-ту дитину, не відірвану від свого рідного народу, а навпаки — пов'язану з ним пошаною до всього свого, знаннями того, серед чого вона виростає.
З таких дітей Україна справді мала б рідних синів — щирих робітників на ниві