Думати, що, незважаючи на матеріальну втрату, залишиться формальне придбання — зміцнення пам'яті — порожня мрія. Пам'ять ґрунтується на матеріалі і втрачається разом з ним. Учити і забувати — значить руйнувати пам'ять. Той, хто б усі забыл, утратив би разом з тим зовсім і пам'ять. Тому до виученого треба часто повертатися і його повторювати, щоб воно ніяк не могло изгладиться; отже, його необхідно постійно освіжати в пам'яті. Це відноситься до прислів'їв, пісням, віршам, латинській і французькій мові і до всього іншого. Міцно запам'ятати що-небудь виучене чи заучене важливіше, ніж підучити ще що-небудь нове, а колишнє через це забути. Слабість розуму і (зверніть увагу) характеру багатьох учнів і дорослих людей залежить від того, що вони знають всі абияк і нічого як випливає. Знати як випливає означає: мати виучене постійно в пам'яті, могти їм розпоряджатися за своїм розсудом. Тому викладач якого-небудь предмета в старшому класі повинний мати в голові всі те, що учні пройшли по цьому предметі в нижчих класах, і застосовувати ці колишні знання. Що можна винести зі школи, де один вчитель анітрошки не піклується про іншому, усякий трактує предмет по-своєму і навіть ставить це собі в заслугу!

Не муштрувати, не виховувати й утворювати, а закласти загальні основи людського, цивільного і національного утворення!

Цей принцип полягає вже почасти в попередніх, однак має потребу в спеціальному роз'ясненні.

Мова усюди йде про загальний, а не про професійне утворення. Останнє є утворенням для визначеного положення. Німецька педагогіка його відкидає, не визнає, наприклад, кадетських корпусів. Вона вимагає, щоб майбутня фахова освіта ґрунтувалася на загальнолюдському утворенні, називає перевагу першого над другим муштруванням, вихованням. Німецька педагогіка вимагає спочатку утворення людини, потім громадянина і члена нації: спочатку людина, потім німецький громадянин і товариш за професією, а не навпаки. Загальні основи повинні бути закладені для всякої майбутньої спеціальності. Аналогічне ми спостерігаємо в розвитку природи (кристалів, рослин і тварин, а також небесних тіл): від невизначених станів і мас воно веде до усе більш визначених форм буття. Розвиток мов випливає тому ж закону, який ми виявляємо у відношенні природосообразного утворення окремої людини і всього людства. Закладання цих загальних основ є правилом для всякого щирого утворення. На цих основах і з них виникають визначені форми і види утворення. Усяке знання згідне цьому повинно розширюватися усе більш і більш. Читач, що засвоїв усе попереднє, не ризикує впасти в оману, начебто ми цим самої вимагаємо для початкового навчання викладання тільки загальних і абстрактних знань.

Щоб пояснити наш погляд, укажемо, що ми не тільки не вимагаємо для початку релігійного навчання церковно-конфесіонального навчання, але ми відкидаємо останнє. Ми вимагаємо, як основи всякого майбутнього спеціального навчання, порушення релігійного почуття, релігійної настроєності, загальної для всіх дітей нації, зовсім незалежно від того, чи будуть вони дотримувати якого-небудь сповідання в зрілому віці, і якого саме. Підказувати дітям символи віри і примушувати прийняти їх перш, ніж вони дозріють для якого-небудь судження про їх, перш ніж сповідання може стати вираженням їхнього власного вільного переконання, є натаскуванням, дресируванням, вихованням, насильством і примусом Навчання молоді має справа з загальнолюдським, із загальним утворенням людини, що у всім основному те саме на всій землі. Учитель молоді як такий дотримує так само мало, як правитель як такий конфесіонального напрямку; він також не політичний, не партійний людина, вона не має права їм бути. Учитель спонукує учня звільнитися за допомогою роботи над собою від брутальності і некультурності. Не завдяки словам і повторенню чужих думок, не шляхом наслідування зовнішнім звичаям, але за допомогою своєї діяльності можна стати вільною людиною.

Ніж вільніше людина може рухатися, чим менше формули і канони стримують прояв його здібностей, сил і навичок, тим счастливее він себе почуває.

Привчай учня працювати, змусь його не тільки полюбити роботу, але настільки з нею зріднитися, щоб вона стала його другою натурою!

Було б логічною помилкою говорити про цьому ще окремо: адже це полягає в усі попередньому, полягає в принципі самодіяльності. Але що ж робити, коли бачиш, що слова не привели ні до чого! Чи не приходиться думати, що ще не зумів досить ясно виразитися. Тому, незважаючи на логічну помилку, повторюю: недостатньо, щоб учень був уважним, сприймав досліджуваний предмет, його запам'ятовував і міг відтворити. Немає! Змусь учня працювати, працювати самодіяльно, привчи його до того, щоб для нього було немислиме інакше, як власними силами, що-небудь засвоїти; щоб він самостійно думав, шукав, виявляв себе, розвивав свої дрімаючі сили, виробляючи із себе стійкої людини.

Аж до дійсного часу багато хто надходили і говорили так:

«Сам по собі людина не здатна до гарного. Він не прагне до добра і «схильний до всякого зла». Він повинний звільнитися від усіх своїх дурних похилостей і звичок, а те, що він вважає людськими чеснотами, «не більше як позлащенный порок». Щонеділі, якщо не щовечора, людям служили литургию про їхню